ЮЛІЯ СМОЛЬНИКОВА
Особи, які викладають курси з наставництва у соціальній сфері, повинні мати фахову підготовку щонайменше на рівні бакалавра за спеціальностями соціального спрямування (соціальна робота, соціологія, соціальне забезпечення). Це забезпечує належний рівень професійної компетентності та відповідність сучасним вимогам практики.
У сучасних умовах цифрові технології та медіаграмотність мають розглядатися як базова складова підготовки фахівців соціальної сфери вже на рівні бакалаврату. Перенесення цих дисциплін на магістерський рівень є недоцільним, оскільки магістратура повинна бути спрямована на поглиблення знань, аналітику та спеціалізацію, а не на формування базових навичок.
Станом на 2026 рік соціальна сфера потребує щонайменше середнього рівня цифрових компетентностей, а в окремих випадках — високого. Однак у більшості закладів вищої освіти ці компетентності або не викладаються взагалі, або представлені у вигляді однієї базової обов’язкової дисципліни, яка здебільшого обмежується опануванням пакета Microsoft Office. Лише в окремих рейтингових університетах такі дисципліни частково інтегруються в освітні програми, переважно на першому курсі, що є недостатнім для формування повноцінних практичних навичок.
Сучасна професійна діяльність у соціальній сфері значно виходить за межі базових офісних умінь. Вона передбачає володіння цифровими платформами, соціальними мережами, інструментами створення контенту, а також елементами штучного інтелекту. Тому цифрова підготовка має бути системною, практикоорієнтованою та обов’язковою складовою освітнього процесу.
Пропонується поетапна модель цифрової підготовки в межах бакалаврату:
1 курс (базовий рівень):
формування базових цифрових навичок, зокрема робота з комп’ютером, повний пакет Microsoft Office (Word, Excel, PowerPoint), використання онлайн-сервісів для навчання та комунікації, основи медіаграмотності та інформаційної безпеки.
2 курс (практичний рівень):
розвиток прикладних цифрових і медіакомпетентностей, зокрема: використання інструментів штучного інтелекту для створення та обробки текстів, зображень і відео; ведення та адміністрування сторінок у соціальних мережах (Facebook, Instagram, X); створення постів, stories та коротких відео (до 3 хвилин); базові навички відеомонтажу (лінійний і нелінійний монтаж); розуміння принципів створення соціального відеоконтенту та рекламних роликів; базові знання SMM (контент-план, аудиторія, охоплення, просування); розуміння принципів реклами в соціальних мережах та різниці між соціальним і рекламним контентом; створення простих поліграфічних матеріалів (буклети, флаєри, єврофлаєри, візитки, банери) у Canva та розуміння принципів їх створення.
Додатково необхідним є опанування цифрових інструментів організації роботи та управління проєктами (Trello, Notion, Asana, Google Calendar), що дозволяє ефективно планувати соціальні та освітні ініціативи.
Окрему роль у сучасних комунікаційних стратегіях соціальної сфери відіграє друкована продукція як інструмент просування освітніх курсів, фондів, організацій, корпорацій та державних установ. Буклети, флаєри, єврофлаєри, візитки та банери забезпечують швидке донесення ключової інформації до цільової аудиторії, формують довіру та підсилюють офіційний статус організації. Особливо ефективним є їх використання в локальному середовищі — закладах освіти, медичних установах, центрах зайнятості, громадах та державних сервісах, де прямий контакт із населенням є критично важливим. Друкована продукція також виконує функцію містка між офлайн- та онлайн-комунікацією, оскільки часто містить QR-коди або посилання на цифрові ресурси (сайти, соціальні мережі, реєстраційні форми). Таким чином, вона не лише інформує, а й спрямовує аудиторію до подальшої взаємодії з організацією в цифровому середовищі, підсилюючи загальну ефективність просування.
Станом на 2026 рік у соціальній сфері дисципліна «інформаційні технології в соціальній сфері» викладається переважно лише на першому курсі і не у всіх закладах вищої освіти, а здебільшого в топових і рейтингових. У закладах, які не належать до рейтингових, така дисципліна може взагалі бути відсутня. У результаті студенти завершують рівень бакалавра і часто не вміють користуватися Canva, не знають як створювати пости в соціальних мережах Facebook та Instagram, не розуміють поняття охоплення та не володіють базовими основами SMM-менеджменту. Це створює суттєвий розрив між вимогами сучасної практики та реальним рівнем підготовки випускників.
У багатьох малих містах України керівництво соціальних установ не поспішає впроваджувати сучасні IT- та медіатехнології в щоденну роботу соціальної сфери. Через це цифровізація відбувається повільно, а професійні обов’язки соціальних працівників часто залишаються в межах застарілих підходів. Водночас сучасний ринок праці вже вимагає від фахівців володіння IT-технологіями, медіаграмотністю та медіатехнологіями, а також базовими SMM-компетентностями.
Окремо слід зазначити, що в топових і рейтингових закладах вищої освіти України активно функціонує система індивідуальної освітньої траєкторії здобувача.
Ця система характерна виключно для топових і рейтингових закладів вищої освіти України. У закладах, які не є топовими або рейтинговими, подібна практика або відсутня, або реалізується у значно обмеженому форматі.
У цій системі ректори таких закладів наголошують, що студент має можливість самостійно формувати частину своєї освітньої програми, обираючи дисципліни відповідно до сучасних вимог ринку праці. Зокрема, рекомендується обирати IT- та медіадисципліни, оскільки це дозволяє зробити освітній профіль більш конкурентоспроможним і актуальним. Завдяки цьому студенти топових і рейтингових закладів вищої освіти отримують додаткові цифрові компетентності, які безпосередньо відповідають потребам сучасного ринку праці та підвищують їхню професійну мобільність.
У результаті здобувачі освіти, які навчаються у топових і рейтингових закладах вищої освіти за спеціальністю соціальної сфери та обирають індивідуальну освітню траєкторію з акцентом на IT- та медіадисципліни, формують сучасний набір цифрових компетентностей. Однак після виходу на ринок праці в малих містах України вони часто стикаються з ситуацією, коли роботодавці не використовують і не інтегрують такі навички у професійну діяльність соціальної сфери та пропонують рівень оплати праці умовно 9000 грн. У таких умовах фахівці, які володіють сучасними цифровими та медіакомпетентностями, орієнтуються на інші області в Україні, де такі навички є затребуваними та реально використовуються, а також належно оплачуються, що фактично призводить до їхньої професійної міграції в середині країни.
Під час навчання у топовому вищому навчальному закладі та після його завершення здобувач освіти починає чітко бачити різницю між можливостями великих і малих міст України щодо застосування цифрових технологій у соціальній сфері. У великих містах ці компетентності є затребуваними та активно використовуються, тоді як у малих містах їх впровадження є обмеженим або недостатнім. У результаті фахівець, який володіє сучасними IT- та медіанавичками, орієнтується на ті регіони, де його компетентності отримують реальне застосування та належну професійну і фінансову оцінку.
У результаті випускники топових і рейтингових закладів вищої освіти, які мають відповідний рівень цифрової підготовки, часто не розглядають працевлаштування в малих містах із рівнем оплати праці умовно 9000 грн. Вони орієнтуються на великі міста, де їхні цифрові навички є затребуваними та активно використовуються в професійній діяльності, а також оплачуються значно вище — 25 000–27 000 грн і більше. Це пов’язано як з кращими умовами реалізації IT- та медіакомпетентностей, так і з ширшими можливостями професійного розвитку. У результаті формується стійка тенденція міграції молодих фахівців до більших міст і посилюється кадровий дисбаланс між регіонами.
Тому важливо забезпечити обов’язкове вивчення IT-технологій та медіакомпетентностей у соціальній сфері на рівні бакалаврату в усіх закладах вищої освіти, а не лише в топових і рейтингових, без перенесення цих дисциплін на рівень магістратури соціальної сфери.
