Завжди обирати себе після років насильства: як програма “Міста і громади, вільні від насильства” рятує жінок у біді

Розірвати коло насильства і дати собі право на повноцінне, щасливе, незалежне життя інколи буває складно в силу різних обставин. Досить часто постраждалі так довго перебувають в аб’юзивних стосунках, що не бачать виходу з цього стану.

Міністерство соціальної політики, за підтримки урядів Канади та Великої Британії, в межах програми UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству реалізує проєкт “Міста і громади, вільні від домашнього насильства”. Завдяки цьому проєкту постраждалі завжди знайдуть допомогу та кваліфіковану підтримку, аби почати нове життя без гніту.

Цей проєкт спрямований на розбудову ефективної системи реагування та підтримки постраждалих. Ініційований у 2020 році, він щороку залучає нові міста та громади через конкурсну процедуру відбору. Станом на 2024 рік до проєкту вже долучилися 53 міста і громади України, у яких лише впродовж 2024 року створено 20 нових сервісів допомоги та підтримано 14 існуючих сервісів. Загалом, станом на кінець 2024 року, у містах і громадах-учасницях проєкту функціонує 234 спеціалізованих сервіси підтримки постраждалих осіб.

У матеріалі представлені історії трьох жінок, які знайшли допомогу та підтримку, та змогли врятуватися від домашньої тиранії. Можливо, для когось це стане прикладом того, що терпіти не варто.

“Якби я знала, що існує такий захист і такі програми, я б давно пішла”, – Ганна із Тернополя.

Для уродженки Тернопільщини Ганни навичка обирати себе та відстоювати власні кордони далася не простим шляхом, а через досвід багаторічного насильства та приниження з боку чоловіка, який зловживав алкоголем. Сумніви щодо майбутнього чоловіка в жінки з’явилися ще на початку стосунків. Уже тоді Євген полюбляв випити, але стримувався та відкритої агресії не проявляв. Сильних почуттів до нього, як каже Ганна, вона не мала, натомість відчувала жалість через його розповіді про складне дитинство із залежною від алкоголю матір’ю.

Але з часом Євген почав зловживати алкоголем ще більше та щоразу після пияцтва чіплявся до дружини та піднімав руку. Через алкозалежність чоловіка Ганна перестала ходити в гості, відвідувати вечірки, свята та навіть звільнилася з роботи, на якій мала хороші перспективи кар’єрного розвитку.

Не змінила ситуацію і вагітність Ганни. За її словами, весь термін вона молилася, аби виносити й народити здорову дитину, адже стан жінки не зупиняв агресію п’яного чоловіка. Ганна не раз хотіла піти від кривдника, зупиняли тільки його погрози, адже чоловік - колишній правоохоронець, і казав, що забере дитину, якщо Ганна наважиться на втечу.

Коли син став підлітком, Євген почав піднімати руку й на нього. Тоді, як каже Ганна, вона усвідомила, що треба щось змінювати хоча б заради дитини. У зверненні до поліції жінка не бачила сенсу через попередній негативний досвід, а про спеціалізовані сервіси допомоги постраждалим від домашнього насильства нічого не знала.

Але під час чергових побоїв поліцію викликала сусідка Ганни. Правоохоронці пішли втихомирювати чоловіка та не радили постраждалим вертатися у квартиру, натомість запропонували Ганні із сином поїхати в кризову кімнату. В кризовій кімнаті та в подальшому в денному центрі соціально-психологічної допомоги Ганні та сину надали психологічну та юридичну допомогу щодо дотримання виконання термінового заборонного припису, а також поданні на обмежувальний, терміном до півроку. Приписи забороняють кривднику наближатися до постраждалої особи та контактувати з нею в будь-який спосіб. Їх порушення загрожує штрафом, громадськими роботами (у випадку заборонного), та кримінальною відповідальністю (у випадку обмежувального).

За допомогою правоохоронців та соцпрацівників жінка домоглася виселення Євгена зі своєї квартири, хоча той неодноразово вмовляв Ганну пробачити. У березні подружжя офіційно розлучили.

“Завжди треба обирати себе”, - каже жінка, - “Аби знала, що існують такі сервіси, давно б пішла від нього.

«У його алкоголізмі свекруха звинувачувала мене. Хоча найбільше від цього і страждала я — ноги, руки мені викручував, уся в синцях ходила. Міг запросто скинути мене вагітну з ліжка через те, що я ковдру потягнула на себе», — Марина з Вінниці.

Різка зміна ставлення до Марини з боку родини чоловіка відбулася із настанням вагітності. Усі пересування та дії жінки контролювалися, чоловік почав зловживати алкоголем та піднімати руку на вагітну дружину, а його мати це лише заохочувала.

Після народження доньки ситуація лише погіршилася: паралельно із доглядом за немовлям Марина мусила поратися по господарству. Після року малечі жінку позбавили найдорожчого — можливості ростити свою Христинку. За словами постраждалої, свекруха змусила її припинити грудне вигодовування та забрала дитину жити до себе в кімнату, Марину ж до доньки не підпускала.

Марина неодноразово зверталася за допомогою до поліції та соціальної служби, але ті, за словами постраждалої, не вірили їй та ставали на бік свекрухи. Кілька разів жінка забирала заяву під тиском кривдників.

Наважитися тікати було також страшно, визнає Марина, адже матір чоловіка контролювала всі фінанси родини, зокрема грошову допомогу з догляду за дитиною. Будинок, який дістався Марині в спадок від батька, свекруха також прибрала до рук.

Врятуватися з жаху Марині допомогла випадковість. Одного дня син сестри чоловіка зламав руку, тож родичі зірвалися та повезли дитину в лікарню до Вінниці. Уже наступного дня Марина з Христею опинилися у Вінницькому денному центрі для постраждалих від домашнього насильства. Фахівці центру направили родину до кризової кімнати.

Марину, крім психологів та соцпрацівників, скерували до вторинної правової допомоги, де підготували весь пакет документів для притягнення кривдників до відповідальності, розлучення та стягнення аліментів.

«Я не могла вийти в магазин через дорогу, він мене супроводжував. Забирав у мене картку з телефону, щоб я не говорила з подругою. Коли їхала в поліклініку тролейбусом, сідав у машину та їхав слідом, щоби перевірити, чи я ні з ким не спілкуюсь раптом», – Людмила з Чернігова.

Із самого дитинства Людмила потерпала від знущань батька-кривдника, який після повернення з війни в Афганістані зловживав алкоголем та знущався над дружиною і дітьми. Подорослішавши, дівчина вступила в стосунки із подібним сценарієм взаємин.

Її історія з Дмитром, який жив у сусідньому будинку, почалася тільки-но дівчині виповнилося 18 років. Чоловік, старший за неї майже вдвічі, мав власний ювелірний бізнес і залучив кохану до своєї справи. Щоправда, заробітню плату він Людмилі не платив, а віддавав зароблене покупками, повністю контролюючи її економічно.

Зі слів Людмили, у всьому та завжди Дмитро розцінював кохану як власність: обмежував її в спілкуванні з іншими та контролював кожен крок. Навіть попри те, що пара жила окремо — у будинках по сусідству. Вдавалося це йому, зокрема, через підтримку з боку тата Людмили, який «за пляшку» пускав Дмитра в будинок навіть серед ночі.

На третьому році стосунків Людмила завагітніла. Проти народження дитини виступила вся родина жінки. Мама боялася додаткової відповідальності, а тато з братом дорікали тим, що вона народить «байстрюка» та «виродка». Реакція Дмитра також була красномовна. Замість радості та підтримки він дав Людмилі гроші на аборт, але жінка вирішила народжувати.

Родина Людмили тоді не стала для неї підтримкою. Через тиск із їхнього боку та побоювання, що син зростатиме без батька, Людмила пробачила Дмитра і він визнав батьківство.

Наступні три роки пара й далі мешкала окремо. Дмитро періодично навідувався до неї, але здебільшого не задля допомоги з дитиною, а для сексуальної близькості. Паралельно чоловік також підтримував колишню із сином, які жили по сусідству. Його жорстокість до Людмили лише набирала обертів із часом. Розірвати зв’язки, як зізнається жінка, не наважувалася через сильний страх та економічну залежність.

Останньої краплею для жінки стало побиття її Дмитром на очах дитини. Найбільше, як каже жінка, її тоді налякало усвідомлення, що син може вирости подібним до батька. Жінка стала помічати зміни в його поведінці, яка різко погіршувалася після зустрічей із батьком. Ба більше — після кожного побачення з Дмитром у хлопця проявлявся енурез.

Із запитом психологічної підтримки дитини Людмила вперше звернулася до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, що націлена на допомогу, зокрема, постраждалим від домашнього насильства. Контакти бригади Людмила знайшла в інтернеті. Робота психологів МБ з дитиною не лише виправила проблеми зі здоров'ям, але й допомоглау визначенні подальшої долі. Висновок психологів/-инь бригади щодо негативного впливу Дмитра на здоров’я дитини був вирішальним у рішенні суду про позбавлення його батьківських прав наприкінці 2023 року.

Самій Людмилі робота із психологами зрештою відкрила «скриньку з непрожитих раніше емоцій».

Теги: