У тимчасово окупованих громадах Запоріжжя соцпрацівники продовжують дбати про підопічних

 

Під час війни кожен з нас виконує свій обов'язок перед Україною на своєму місці. Соціальні працівники, на яких припало велике навантаження - не виняток. Працювати навіть під час окупації, підтримувати ВПО, зберігати стандартні соціальні послуги - це те, що роблять ці люди з Великим Серцем. До вашої уваги - цикл розповідей про те, як соціальна сфера в Україні вистояла і діє у надскладних обставинах, на прикладі конкретних громад.

 У Запорізькій області тимчасово окупована  61 територіальна громада з 67. До 24 лютого соціальні послуги в них отримували понад 30 тисяч громадян, більш як половині з них надавалася послуга догляду вдома. А в 10 комунальних установах послугу зі стаціонарного догляду  отримували 2,5 тисяч людей. Половина з цих закладів (1 – геріатричний та 4 психоневрологічних інтернати) наразі знаходяться  в умовах окупації та в зоні активних бойових дій. Загалом 48 надавачів соціальних послуг перебувають на території, тимчасово непідконтрольній Україні.

За інформацією заступниці директора Департаменту соціального захисту населення Запорізької військової адміністрації Ірини Разуваєвої, значна частина отримувачів соцпослуг виїхали до безпечніших регіонів України. За тими ж, хто лишився і не може обходитися без сторонньої допомоги,  у більшості випадків доглядають колишні  соціальні робітників, які продовжують робити це на волонтерських засадах, бо дії їхніх трудових договорів призупинені. Працюють за покликом серця, часом під обстрілами.

«У одному з населених пунктів, наприклад, соцробітниці чекали закінчення обстрілів, а тоді готували на багатті борщ з принесених з дому овочів, розливали по бідончиках і розводили підопічним. А їх близько трьох сотень. Бувало, два-три дні не могли довезти їжу цим людям. А потім таки

знову проривались, – розповідає Ірина Разуваєва. – У іншому, де розміщувався психоневрологічний інтернат з геріатричним відділенням, мешканці побудували пічки на подвір’ях і готували страви для пацієнтів, яких не встигли вивезти. Продукти їм передавали місцеві благодійники.     

У нас є чат територіальних центрів, більшість з них і наразі мають змогу спілкуватися через нього, обмінюватися порадами, досвідом. Так от, мене найбільше вразила в ньому розповідь однієї соцпрацівниці, яка вирізала вдома усіх курей, щоб вони не дісталися окупантам, і годувала курячим м’ясом  своїх підопічних. 

Більшість тих, хто отримував послугу догляду  вдома, були евакуйовані із зони бойових дій. Прагнучи врятувати життя немічних, працівники соціальної сфери виносили їх на ковдрах, а далі військова адміністрація й волонтери  під обстрілами вивозили з небезпечних територій.  Спочатку у хаб для внутрішньо переміщених осіб, звідки їх відправляли у визначені державою соціальні заклади. А волонтери благодійних фондів «Карітас-Запоріжжя», «Посмішка UA», ризикуючи життям,  проривалися в захоплені росіянами Токмак, Пологи, Оріхів, Гуляйполе, Василівку та інші населені пункти, щоб привезти людям ліки. 

На жаль, кількість тих, хто потребує стаціонарного догляду, постійно зростає, бо люди, переживаючи великі потрясіння, отримують інсульти, інфаркти, втрачають здатність ходити. Соцпрацівники, які працюють за покликом серця, не кидають їх у біді, допомагають, чим можуть.