«Соціальний працівник виконує роль провідника між людиною і суспільством»: історія Інни Шеремети у спецпроєкті «Людина для Людини»

 

 

1. Як довго ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?

З 2007 року я працюю у сфері соціального захисту прав дітей. Починала як спеціаліст служби у справах дітей Горохівської райдержадміністрації (Волинська обл.) і пройшла шлях від спеціаліста до головного спеціаліста. У 2014 році мене призначили керівником служби у справах дітей при РДА. Ліквідація адміністрації призвела до того, що мене запросили очолити службу у справах дітей Горохівської міської ради. Зараз маю великий досвід у цій галузі та знаю роботу від спеціаліста до керівника.

 

2. Яка була основна мотивація для вас обрати соціальну роботу як професію?

Закінчила Волинський державний університет імені Лесі Українки, отримала освіту в галузі біології. Однак викладання мене не влаштовувало і я вирішила змінити сферу. Побачивши конкурс на вакантну посаду в райдержадміністрації, вирішила спробувати щось нове.

На початку не зовсім розуміла, що це за робота, але прагнення спробувати щось нове та зацікавленість у гуманітарній сфері допомогли мені розкритися. Попрацювавши з дітьми в напрямі захисту їхніх прав, зрозуміла, що це і є моє покликання.

 

3. Що входить до ваших основних завдань та відповідальності?

Основною метою роботи служби у справах дітей є забезпечення реалізації державної політики щодо захисту прав дітей на певній території. Ми виконуємо обов'язки, пов'язані з опікою та піклуванням, працюємо з дітьми-сиротами, тими, хто опинився в складних життєвих обставинах чи став жертвою жорстокого поводження.

Наша робота охоплює також участь у судових засіданнях, вирішення питань позбавлення батьківських прав, а також активну участь у допомозі з вихованням дітей. 

У нас на обліку є 81 дитина-сирота та позбавлена батьківського піклування. Це значна кількість для нашої території. Ще 60 дітей перебувають у складних життєвих обставинах, де батьки не можуть виконати свої батьківські обов'язки. Ми також надаємо підтримку внутрішньо переміщеним сім'ям і займаємося питаннями дітей військовослужбовців.

У місті є 4 дитячих будинки сімейного типу, в яких проживає близько 26 дітей. Ще 2 ДБСТ — внутрішньо переміщені, а також 1 прийомна сім'я. Кількість внутрішньо переміщених осіб оцінюється в понад 300 людей. 

 

4. Як ви підтримуєте сім’ї, які до вас звертаються?
Ми маємо повноваження відкривати прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу на нашій території. Батьки-вихователі реєструються у нас, і коли виникає необхідність —  організовуємо для дітей відповідні місця проживання. Ми контролюємо умови проживання дітей у прийомних сім'ях, щоб гарантувати, що їхні права не порушуються.

Батьки-вихователі можуть звертатися до нас із своїми проблемами, і ми допомагаємо вирішувати їх в межах повноважень. Всі питання, пов'язані з освітою та охороною здоров'я, входять у нашу компетенцію і вирішуються нашою службою.
У нас потужна громада, є велика підтримка керівництва, особисто Голови ради —  Годика Віктора Леонідовича. 

 

5. Як змінилась ваша робота після повномасштабного вторгнення?

У перші години того дня у нас всіх був шок. Багато хто виїхав за кордон, якщо була така можливість і бажання. Ми ж залишилися на місцях. 

У нас була Всеукраїнська база “Діти”, і ми поставили перед собою завдання її зберегти. 

Також почався масовий переїзд внутрішньо переміщених осіб, і наша задача була розселяти всіх, шукати місця для проживання. Ми активно допомагали дітям, збирали гуманітарну допомогу: засоби гігієни, одяг, продукти харчування. 

 

6. Як ви оцінюєте вплив вашої роботи як соціального працівника на суспільство?

На мою думку, робота в соціальній сфері має велике значення.
Соціальний працівник виконує роль провідника між людиною і суспільством. Коли людина звертається зі своєю проблемою — вона тобі довіряє. Збереження цієї довіри — основне завдання. 

За одинадцять років роботи я зрозуміла, що грамоти та подяки — не головне. Найважливіше — це щасливі сім'ї, яким ти допоміг.

 

7. Як справляєтесь із вигорянням? Як підтримуєте власну емоційну стійкість?

Не знаю, що тримає мене на плаву, але у мене сильний вольовий характер. Це дозволяє мені працювати у сфері соціального захисту. Моя мета — виконувати свою роботу якнайкраще, оскільки я не терплю, коли дітей ображають. 

Щиро кажучи,  не зовсім розумію, що таке "вигоряння". Мабуть, коли людина вигоряє, вона дякує тій роботі і йде шукати щось краще. Я не уявляю собі такого становища. Звісно, на роботі потрібно прикладати зусилля, але коли відчуваєш, що доходиш до рівня, коли стає дуже складно — важливо вчасно відпочити. 

 

8. Чи була у вашій роботі ситуація, яка вплинула на вас, змінила ваше світосприйняття? Розкажіть про неї.

У моїй роботі трапилася ситуація, коли моя колега вирушила на вилучення немовляти з сім'ї, де батьки перебували в стані тяжкого алкогольного сп'яніння та раніше були в місцях позбавлення волі. 

У них була місячна дитина, і колега приїхала забрати її. Проте, коли вона вже забрала дитину, мати взяла ніж та напала на працівницю. Якби не поліція, яка була на місці, — все могло б закінчитися інакше. 

Цей епізод викликав у мене розуміння небезпеки та непередбачуваності нашої роботи. Ми не завжди знаємо, куди їдемо, хто нас чекає і чи повернемося назад. 

Тоді я не була ще такою досвідченою, але це не завадило залишитися в професії. Тепер, як керівник, я дуже обережно ставлюсь до відряджень своїх підлеглих.

 

9. Без яких якостей соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі?

Для мене, перш за все, важлива людяність. Небайдужість також є ключовою. Неможливо бути байдужим до власної роботи. Якщо тобі все одно, то це означає, що ти тут лише заради зарплати. У нашій сфері працівники не обмежуються лише робочими годинами — вони працюють ввечері і вночі. 

Важливі також такі якості, як доброта і компетентність.

10. Які поради ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?

Найперше — ця сфера дуже цікава. Тут вас чекає безліч нових знайомств. 

Особисто для мене великою радістю є відвідування дитячих будинків сімейного типу, в які я влаштовувала дітей. Пам'ятаю їхні посмішки та очі. Це вражає та надихає — знати, що ти зробив щось важливе для хоча б однієї дитини.
Матеріальне забезпечення і зарплата, звісно, важливі, але справжнє задоволення приносить сама робота. Бажаю всім, хто відчуває бажання йти в цю сферу, — йти і не боятися. Вона дійсно дуже потрібна та насичена.