«Моя мотивація — подяка від інших людей»: історія Світлани Сарнавської в спецпроєкті «Людина для Людини»

 

1. Як довго Ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?

Вперше до цієї сфери я долучилась у 2010 році. До 2014 року працювала у відділі соціального захисту як спеціаліст прийняття соціальних державних допомог, субсидій. Потім так сталося, що я залишила цю роботу та пішла працювати у відділ освіти. З 2019 року я знову повернулася у “стихію” соціального захисту. 

На сьогодні я працюю у Вчорайшенській сільській раді Житомирської області Бердичівського району. Очолюю відділ соціального захисту та охорони здоров’я населення.

 

2. Яка була основна мотивація для Вас обрати соціальну роботу як професію?

Це було досить спонтанне місце роботи.
Я закінчила Вінницький фінансово-економічний університет за спеціальністю "фінансист-економіст". Мала би працювати у банківській сфері, але проживаю у невеликому містечку, тому на той час всі вакантні місця були невільні.
Певний час я перебувала на обліку у центрі зайнятості як безробітна. Пізніше була відкрита вакансія в районній державній адміністрації. Я туди пішла за конкурсом. Написала на відмінно конкурсне завдання – так потрапила на роботу. 

 

3. Опишіть, як починався Ваш кар’єрний шлях у соціальній сфері?

Коли я тільки потрапила у цю сферу, — це було для мене зовсім нове середовище. Я майже нікого не знала, було складно. Потрібно було повністю вивчити всю структуру сільської ради, все населення та категорію людей, з якою мала працювати. Роботи було дуже багато.
Тож, я почала з нуля. Знайомилася з усіма сім’ями, їздила до них. Почала більше спілкуватися і визначила напрям роботи та план допомоги,як ці сім’ї підтримати. 

Після повномасштабного вторгнення ми почали працювати з внутрішньо переміщеними особами. Уявіть, якщо наша невелика ТГ має населення 5000 людей, а ми на той час прийняли ще близько 3500 ВПО.
Ми були на роботі 24/7. Надавали гуманітарну допомогу, житло. Вислухати кожного, допомогти. А вже вночі опрацьовували заяви, які надійшли протягом дня. 

Ми впорались, і я задоволена своєю роботою та тим, як люди дякують за неї.

4. З якою категорією населення Ви працюєте найчастіше?
Найчастіше ми працюємо з внутрішньо переміщеними особами і з нашими сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах. Також — із особами похилого віку. Вони приходять до нас із різним потребами — від отримання продуктових наборів до одягу.

Серед клієнтів – багато родин із дітьми, багатодітні сім’ї. Найгостріше їхнє питання завжди — фінансова допомога та надання продуктових наборів. На жаль, навіть продукти не всі можуть собі дозволити. Є сім’ї, яким потрібне житло. Ми намагаємось допомагати всім — від продуктів до засобів гігієни. Також допомагали людям із пошуком роботи — контактували з центром зайнятості та з місцевими аграріями.

Я шукаю міжнародних донорів та фонди, які б могли також долучитися до допомоги. Для дітей робимо тренінги, виїзди, організовуємо у школах навчальні програми. Запрошуємо представників міжнародних організацій із тренінгами для підтримки дітей.

5. Чи є у вашій територіальній громаді сімейні форми виховання?
Зараз у нашій громаді є одна патронатна родина, завдяки якій є можливість влаштування дітей на 6 місяців. За цей час біологічні батьки можуть адаптуватися, покращити умови проживання, а діти — бути оточеними увагою і турботою.

Зараз у цій патронатній родині перебувають троє дітей із іншої територіальної громади. Вони там з червня. Одній дівчинці вже виповнилося 18, вона закінчила школу. 

Патронатні вихователі дали їй можливість скласти іспити та вступити до Житомирського військового університету. Ця дитина відчула, як це, коли батьки супроводжують і на іспити, і на випускний вечір, приділяють увагу та підтримують.

 

6. Без яких якостей соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі?
Самовдосконалення, толерантність, обізнаність. 

Я сама беру участь у різних тренінгах, підвищую кваліфікацію. Вважаю, що треба бути розвиненим із різних сторін. Адже люди мають різні запити, і вони мають отримати відповіді на всі свої запитання в одному місці.

 

7. Чи була у Вашій роботі ситуація, яка вплинула на Вас, змінила Ваше світосприйняття? Розкажіть, будь ласка про неї.
Так, така історія трапилася саме в період, коли до нашої територіальної громади приїхала велика кількість внутрішньо переміщених осіб.
Якось до мене підійшла одна з діловодів із запитом терміново допомогти родині з Гостомеля. Це родина, де є мама з татом і двоє маленьких дітей: дівчинці чотири роки, хлопчику — п’ять. Житла у цих людей не залишилось, тож ми їх поселили в невеликий будинок у селищі.
На ранок відправились до них вже з продуктовими корзинами та одягом. Коли зайшли, то помітили на стінах будинку якісь чорні розводи. Спочатку не зрозуміли, що трапилось. Потім нам жінка пояснила, що за день до цього у її доньки був день народження, їй виповнилося 5 років. Оскільки в будинку нічого не було, вони взяли сажу та намалювали повітряні кульки й тортики на стінах, щоб створити хоч якусь святкову атмосферу.
У нас усіх були сльози на очах. Ми залишили речі та поїхали за смаколиками, щоб привітати цю родину, як слід. 

 

8. З якими професійними викликами стикаєтесь у роботі?
Ми маємо ненормований графік, адже потрібно бути на зв’язку і вдень, і вночі. До того ж, складно планувати роботу, адже в будь-який момент нам можуть зателефонувати, попросити про допомогу, потрібно їхати “на виїзд”.
Трапляються різні ситуації, інколи навіть моторошні. Був випадок, коли ми бачили, як дитина нападала на свою матір із сокирою. Хлопчик мав розлади психологічного розвитку, а до того ж, ним ніхто не займався. Його біологічна матір не приділяла йому увагу, не давала відчуття любові, не розвивала, навіть нормально не годувала.

Зараз хлопчик у Польщі з новою люблячою мамою, яка отримала опіку над дитиною. З ним все добре, він отримує достатньо любові, уваги та почувається потрібним.

9. Чи виникали конфліктні ситуації та як Ви їх вирішуєте? Як сприймаєте такі стресові ситуації, чи пропускаєте через себе?

Стресові ситуації стаються майже щодня, адже на шляху трапляються різні люди. Хтось дякує, а хтось просто виплескує свої негативні емоції. Проте я вже навчилася нормально до цього ставитись. Не критикують лише тих, хто нічого не робить.
Маю звичку: після роботи залишаюсь на самоті 30-40 хв, щоб відпочити. Також знайшла хобі, щоб заспокоїтися — рукоділля.

 

10. У чому Ви знаходите мотивацію для роботи?

Моя мотивація — подяка від інших людей. Мені часто дзвонять люди зі статусом ВПО, яким ми допомагали, кажуть, що пам’ятають,  дякують.  

 

11. Які поради Ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?

Треба чітко визначити, що ти хочеш допомагати іншим людям. Мати добре серце, бути толерантним. Людям із твердим серцем буде важко в цій сфері. Це має бути поклик душі.