ЗВІТ про результати електронних консультацій з громадськістю щодо проекту Закону України „Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування соціальних послуг”

Пропозиції

Відповідь Мінсоцполітики

27.08.2021 19:16 (Пропозиція)

Коментар щодо обговорення законопроекту „Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування соціальних послугˮ.
Підготовлено: Міжнародний благодійний фонд „Карітас Україниˮ.

1. Позитивним моментом цього законопроекту є те, що змінюється загальний погляд на проблему недофінансування галузі. На робочих зустрічах, у тому числі представниками Мінсоцполітики, Мінфіну і „Асоціації містˮ було неодноразово озвучено і підтверджено, що реформа децентралізації в нинішній редакції формування бюджетів на соціальні послуги є неефективною та обтяжливою для громад. Нарешті цим законопроектом частково визнано, що без субвенції державного бюджету подолати цю проблему буде неможливо.

2. Місцеві бюджети не спроможні покрити витрати на соціальні послуги в повному обсязі. Економічно самостійні / „благополучніˮ громади, які мають достатній бюджет для забезпечення фінансування соціальних послуг мають меншу потребу (меншу кількість випадків потрапляння у СЖО) ніж громади, які є економічно дотаційними / „депресивнимиˮ. Останні мають значно більшу потребу у соціальних послугах, однак значно менший бюджет. Таким чином фінансування неоднорідне і ставить якість / кількість послуг в залежність до приналежності до тої чи іншої громади. Тому прив’язка отримувачів соціальних послуг до конкретно закладу за місцем проживання / реєстрації може бути дискримінаційним та утруднювати надання послуг отримувачам з різних громад. Пунктом першим та другим законопроекту вносяться зміни покликані перерозподілити та розмежувати видатки між бюджетами сільських, селищних, міських територіальних громад та бюджетами Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, щодо фінансування, по-перше, соціальних послуг різних типів, а по-друге, фінансування закладів комунального сектору різних типів. Зокрема, до видатків бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад пропонується віднести в тому числі: надання базових соціальних послуг (притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідної територіальної громади). Уточнення стосовно 70% кількості дітей залишає та поляризує описану вище проблему. Цією нормою зберігається акцент на територіальному розміщенні закладу – надавача та на самому закладі, а не на потребі отримувача та самому отримувачу соціальних послуг.
3. Пунктом третім пропонованого законопроекту вводиться нова норма стаття 102 „Субвенція на реалізацію державних програм соціального захисту щодо надання соціальних послугˮ, якою по суті визначається, що субвенція державного бюджету на реалізацію державних програм соціального захисту щодо надання соціальних послуг спрямовується бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, міським бюджетам міст Києва та Севастополя та бюджетам місцевого самоврядування для державної підтримки надання соціальних послуг.

Таким чином фактично мова іде про цільові дотації місцевим бюджетам на реалізацію завдань щодо соціальних послуг згідно розробленої Міністерством соціальної політики та затвердженої Кабінетом Міністрів України формули. Ця формула враховує
1) соціально-демографічні показники відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
2) коригувальні коефіцієнти щодо вартості надання соціальних послуг;
3) особливості надання соціальних послуг у сільських населених пунктах;
4) особливості надання соціальних послуг у гірських населених пунктах.
У законі про Державний бюджет України затверджується обсяг субвенції на реалізацію державних програм соціального захисту щодо надання соціальних послуг окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Києва та Севастополя і бюджетів місцевого самоврядування.
Основним недоліком цього підходу є те, що суб’єктивність притаманна органам місцевого самоврядування в прийнятті рішень щодо розподілу бюджетних коштів на надання соціальних послуг не усувається. Підходи залишаються незмінними. Щоб усунути цей суб’єктивізм пропонується запровадження централізованого замовника соціальних послуг, що мав би укладати договори з надавачами соціальних послуг та здійснювати їх оплату в автоматичному режимі згідно встановлених норм/тарифів та звітності про надані послуги (програма державних фінансових гарантій надання соціальних послуг). Такий підхід наразі цим законопроектом відкидається, що ставить під сумнів запровадження рівних підходів щодо процедур фінансування послуг наданих надавачами недержавного та комунального секторів і тим самим суперечить основним засадам функціонування системи надання соціальних послуг, визначених ст.10 закону „Про соціальні послугиˮ, а саме – рівність прав, обов’язків та відповідальності надавачів соціальних послуг державного та недержавного секторів.
4. Іншим недоліком може стати відсутність прив’язки обсягів субвенції з державного бюджету для кожної громади до рівня потреби в соціальних послугах (сумарної кількості випадків, які потребують надання соціальних послуг). Це можна вважати недоліком потенційним, до моменту повного визначення таких термінів законопроекту як „соціально-демографічні показники відповідної адміністративно-територіальної одиниціˮ та „коригувальні коефіцієнти щодо вартості надання соціальних послугˮ. Якщо цими термінами не планувалось позначити реальні кількісні показники потреби у соціальних послугах у кожній громаді, розподіл коштів субвенції матиме суб’єктивний, не пов’язаний з реальними обсягами потреби характер. Згідно пояснювальної записки за допомогою пропонованих змін будуть в тому числі фінансуватися окремі посади соціальних працівників з виїзних бригад. Фінансування установ та додаткових посадових окладів, а не випадків унеможливлює запровадження принципу „гроші йдуть за отримувачем послугˮ і належний рівень фінансування для кожної особи і всієї потреби в громаді. Це з поміж іншого, знижує ефективність та ощадливість використання бюджетних коштів.

5. Для довгострокового планування програм позитивним є те, що залишки коштів субвенції на реалізацію державних програм соціального захисту щодо надання соціальних послуг на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і використовуються у наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції.
6. Назагал, законопроект реагує на ситуацію і стан в галузі, підтверджуючи тим самим, що нестача фінансування на місцевому рівні для надання соціальних послуг, має бути скомпенсована за рахунок субвенції державного бюджету. Окреслені недоліки ставлять під сумнів реалізацію повномасштабної реформи соціальних послуг з подальшим переходом до персоніфікованого обліку і фінансування послуг на вільному ринку надавачів.
Твердження в пояснювальній записці, що реалізація акта не матиме впливу на ринкове середовище, забезпечення захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави не відповідає дійсності. Розподіл коштів державного бюджету на утримання комунальних закладів розділяє ще глибше алгоритми фінансування надавачів недержавного та комунального секторів, фактично продовжуючи окремий метод фінансування бюджетних установ незалежно від якості їх послуг і завантаженості, що суперечить основним засадам функціонування системи надання соціальних послуг, визначених ст.10 Закону „Про соціальні послугиˮ, а саме – рівність прав, обов’язків та відповідальності надавачів соціальних послуг державного та недержавного секторів.

Даний законопроект унеможливлює подальший розвиток вільного ринку соціальних послуг та посилює дисбаланс між надавачами державного / комунально та приватного сектору. Бажаючи зберегти повноваження з надання / фінансування соціальних послуг за органами місцевого самоврядування та держадміністраціями, автори зберігають ручний режим управління установами і фінансуванням, що знищує конкурентне середовище і понижує якість соціальних послуг. Повноцінна реформа соціальних послуг має змінити алгоритми фінансування соціальних послуг шляхом запровадження єдиного замовника соціальних послуг, персоніфікованого обліку, надання та фінансування кожного окремого випадку, що можливо із прийняттям пакету законодавчих змін щодо державних фінансових гарантій надання соціальних послуг. Для кращого розуміння сучасної ситуації в галузі та шляхів її вирішення пропонується ознайомитися з Позицією Карітасу України щодо реформування системи надання соціальних послуг та проектами нормативних актів, підготовленими для реалізації реформи за адресою. http://caritas.ua/adv/  

Пропозиція Міжнародного благодійного фонду „Карітас Україниˮ ґрунтовно опрацьована і частково буде врахована, зокрема в частині:

надання доручення Кабінету Міністрів України розробити законопроект щодо переходу у використанні бюджетних коштів від утримання державних та комунальних надавачів соціальних послуг до оплати відповідних соціальних послуг (із зміною організаційно-правових форм господарювання таких закладів);

конкретизації соціальних послуг, на надання яких буде спрямовано кошти субвенції.