Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів захисту дітей і забезпечення їхнього права на сімейне виховання
ПРОЕКТ
Вноситься
Кабінетом Міністрів України
Ю. Свириденко
___ ________________ 2026 р.
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів захисту дітей і забезпечення їхнього права на сімейне виховання
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21-22, ст. 135 із наступними змінами):
1) у статті 19:
у частині другій слова та цифри “випадку, передбаченого частиною другою статті 170” замінити словами та цифрами “випадків, передбачених частиною другою статті 135, частиною другою статті 253, частиною першою статті 2564, частиною першою статті 2568”;
частину четверту викласти в такій редакції:
“4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення, у тому числі тимчасово, та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини, у тому числі від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, встановлення опіки, піклування над дитиною, звільнення опікуна, піклувальника від виконання повноважень, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.”;
2) у статті 143:
частину третю викласти в такій редакції:
“3. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, їй надається необхідна медична допомога та вживаються заходи щодо тимчасового її влаштування в сім’ю.”;
доповнити частинами п'ятою та шостою такого змісту:
“5. Керівники пологових будинків, інших закладів охорони здоровʼя, а також інші особи, яким стало відомо про госпіталізовану до відповідного закладу охорони здоровʼя вагітну жінку або породіллю, яка не предʼявила документ, що посвідчує її особу, та/або про намір батьків не забирати дитину з відповідного закладу, зобов’язані негайно повідомити про це орган опіки та піклування для забезпечення права дитини на виховання батьками або одним із них.
Здійснення органом опіки та піклування заходів з метою з’ясування обставин, що призвели або можуть призвести до залишення батьками дитини у відповідному закладі, надання їм допомоги у подоланні таких обставин та тимчасове влаштування дитини забезпечується у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Батьки, які залишили дитину в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я, протягом двох місяців після народження дитини мають право забрати її на виховання до себе в сім’ю з дозволу органу опіки та піклування, якщо це відповідає інтересам дитини.
6. Якщо батьки протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім’ю, що підтверджується актом, складеним службою у справах дітей у присутності особи, яка здійснює догляд та виховання дитини, вони:
1) втрачають особисті немайнові права щодо дитини та звільняються від обов’язків щодо її виховання;
2) перестають бути її законними представниками;
3) втрачають права на пільги та державну допомогу щодо цієї дитини, що надаються сім’ям з дітьми;
4) втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною, зокрема права, передбачені статтями 126 та 128 цього Кодексу.
Після досягнення такою дитиною двомісячного віку орган опіки та піклування подає до суду заяву про стягнення з батьків дитини аліментів на її утримання.
Дитина, яку батьки протягом двох місяців після народження не забрали на виховання до себе в сім’ю, може бути повернута на виховання батькам за рішенням суду, крім випадків, коли дитина була усиновлена.”;
3) статтю 144 доповнити новою частиною такого змісту:
“5. Під час реєстрації народження дитини батьки дитини, один з батьків дитини у разі, якщо на момент реєстрації народження дитини другий з батьків помер, визнаний недієздатним чи безвісно відсутнім, оголошений померлим, матір дитини у разі, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу, мають право визначити особу, яка буде виконувати повноваження законного представника дитини у разі смерті, визнання недієздатними обох з батьків, одного з батьків дитини у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний недієздатним чи безвісно відсутнім, оголошений померлим, матері дитини у разі, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу, та за наявності згоди такої особи, про що зазначається у акті цивільного стану про народження дитини у порядку, визначеному законодавством про реєстрацію актів цивільного стану.
Позбавлення батьків дитини батьківських прав, залишення батьками дитини у пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я є підставою для внесення змін до актового запису про народження дитини та виключення інформації про визначену відповідно до абзацу першого цієї частини особу, яка буде виконувати повноваження законного представника дитини у разі смерті, визнання недієздатними обох з батьків або одного з них.
Влаштування дитини в сімʼю особи, передбаченої абзацом першим цієї частини, у разі смерті, визнання недієздатними обох з батьків або одного з них, здійснюється після з’ясування думки дитини щодо такого влаштування.”;
4) у частині третій статті 145, частині третій статті 146, частині п’ятій статті 148, частині четвертій статті 149 слова “може вирішуватися органом опіки та піклування або” замінити словом “вирішується”;
5) частину другу статті 150 доповнити абзацом такого змісту:
“Батьківське піклування передбачає виконання батьками обов’язків щодо догляду, виховання, розвитку, утримання та захисту прав і законних інтересів дитини для забезпечення її фізичного, духовного, морального та соціального благополуччя.”;
6) статтю 151 викласти в такій редакції:
“Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на тимчасове виховання фізичним особам, які є громадянами України, та юридичним особам-резидентам України.
Для передачі дитини на тимчасове виховання потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
3. Залучення батьками інших осіб до виховання дитини здійснюється з метою виконання такими особами окремих заходів із догляду, навчання та розвитку дитини без виникнення у них самостійних прав та обов’язків щодо дитини.
4. Передача дитини на тимчасове виховання фізичним особам здійснюється шляхом укладення засвідченого нотаріусом тристороннього договору між батьками, органом опіки та піклування за місцем фактичного перебування дитини та відповідною фізичною особою, за яким батьки на визначений строк надають такій особі окремі повноваження щодо виховання, захисту прав та інтересів дитини.
Типова форма договору про передачу дитини на тимчасове виховання фізичним особам затверджується Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами такого договору є:
обсяг повноважень осіб, яким дитина передається на тимчасове виховання, щодо забезпечення здобуття дитиною дошкільної та повної загальної середньої освіти, надання згоди на здійснення щодо дитини медичних втручань чи окремих їх видів, отримання інформації про стан здоров’я дитини, звернення до закладів, установ і організацій з метою отримання дитиною виплат, пільг, послуг, довідок тощо відповідно до її потреб, представництва інтересів дитини, у тому числі в суді;
строк, на який укладається договір;
розміри, спосіб, форма і строки відшкодування витрат, пов’язаних із тимчасовим вихованням дитини;
способи участі батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, спілкування по телефону тощо);
умови дострокового розірвання договору.
Максимальний (граничний) строк договору про передачу дитини на тимчасове виховання фізичним особам становить дванадцять місяців. Під час дії на території України або в окремих її місцевостях, де проживає (перебуває) дитина, надзвичайного або воєнного стану такий договір може укладатися на строк до припинення (скасування) надзвичайного або воєнного стану.
Фізичні особи, яким дитина передана на тимчасове виховання, не можуть вчиняти від імені та в інтересах дитини правочинів, пов’язаних із житловими та майновими правами, надавати згоду на усиновлення та зміну громадянства дитини, влаштовувати дитину до закладів незалежно від типу, форми власності та підпорядкування на цілодобове перебування (передавати дитину на тимчасове виховання юридичним особам), а також здійснювати повноваження, що не передбачені договором про передачу дитини на тимчасове виховання.
Контроль за дотриманням прав дітей, переданих на тимчасове виховання, здійснюють батьки дитини, служби у справах дітей в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Передача дитини на тимчасове виховання юридичним особам, які відповідно до своїх установчих документів мають право здійснювати діяльність, пов’язану з доглядом, вихованням та/або освітою дітей, здійснюється за погодженням з органом опіки та піклування за місцем проживання дитини та за наявності висновку інклюзивного ресурсного центру чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоровʼя (за умови, що дитина має особливі освітні потреби та/або потребує особливих умов догляду і виховання, а також послуг, що не можуть бути забезпечені в територіальній громаді за місцем проживання її батьків).
6. Виїзд дитини, яка передана батьками на тимчасове виховання фізичній або юридичній особі, за межі України у супроводі таких осіб здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.”;
7) статтю 158 виключити;
8) у статті 159:
у частині першій слова “зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування,” виключити;
частину третю виключити;
9) у статті 161:
у абзаці першому частини першої слова “органом опіки та піклування або” виключити;
в частині другій слова “Орган опіки та піклування або суд не можуть” замінити словами “Суд не може”;
у частині третій слова “органом опіки та піклування або” виключити;
в абзаці другому частини третьої слова “передання її для опікування органу опіки та піклування” замінити словами “передання її органу опіки та піклування для подальшого влаштування.”;
10) статтю 164 викласти в такій редакції:
“Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) влаштували дитину на цілодобове перебування до закладу незалежно від типу, форми власності та підпорядкування і протягом шести місяців умисно, без поважних причин не виявляли щодо неї батьківського піклування, що виражається у невчиненні дій, спрямованих на підтримання особистих стосунків з дитиною та відсутність участі у її житті, зокрема у:
невідвідуванні дитини протягом одного місяця або довше;
неповерненні дитини в сімʼю на період канікул;
невиявленні ініціативи щодо повернення дитини в сім’ю після закінчення встановленого законодавством строку перебування дитини у відповідному закладі.
Поважними причинами такої відсутності батьківського піклування є хвороба, проходження військової служби, позбавлення особистої свободи, перебування в полоні, під вартою, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проживання на тимчасово окупованій території, інші обставини, що мають значення;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та розвитку дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю, що перешкоджають виконанню ними своїх обовʼязів щодо виховання дитини, і не пройшли необхідне лікування або не досягли стійкої ремісії;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
У разі позбавлення матері, батька батьківських прав щодо окремої дитини (дітей) або народження у таких осіб дитини після позбавлення їх батьківських прав орган опіки та піклування організовує здійснення соціального супроводу відповідної особи (сімʼї) протягом строку не менше 12 місяців.
4. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), у разі здійснення такого супроводу.
5. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.
6. Рішення суду про позбавлення батьківських прав у день набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, а також особі, яка звернулась з позовом про позбавлення батьківських прав.”;
11) у частині першій статті 165 слова “заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває,” виключити;
12) у частині першій статті 166:
пункт 4 доповнити словами “, прийомним батьком (матір’ю), батьком-вихователем (матірʼю-вихователькою), патронатним вихователем, наставником;”;
пункт 6 доповнити словами “, зокрема права, передбачені статтями 126 та 128 цього Кодексу”;
13) доповнити статтею 1661 такого змісту:
“Стаття 1661. Тимчасове позбавлення батьків дитини батьківських прав
1. Суд за заявою органу опіки та піклування може постановити рішення про тимчасове позбавлення батьків дитини або одного з них батьківських прав на строк від трьох до шести місяців у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу.
Під час ухвалення рішення про тимчасове позбавлення батьків дитини або одного з них батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), у разі здійснення такого супроводу.
2. У разі тимчасового позбавлення батьків дитини або одного з них батьківських прав суд ухвалює рішення про:
передачу дитини другому з батьків або органу опіки та піклування для її влаштування;
обов’язкове надання батькам (одному з них) соціальних послуг та, у разі потреби, направлення батьків (одного з них) для проходження лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю та/або корекційної програми з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків;
стягнення з батьків дитини або одного з них аліментів на дитину.
Орган опіки та піклування вживає заходів щодо влаштування дитини та здійснення заходів з організації надання дитині та її батькам необхідних їм допомоги та послуг, спрямованих на усунення причин, які перешкоджають належному вихованню дитини, зокрема забезпечує можливість проходження батьками лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю та/або корекційної програми з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків.
3. Якщо будуть усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини та поновлення їх батьківських прав за умови:
наявності у батьків постійного заробітку (доходу);
відсутності у батьків психічних розладів, що встановлено на підставах, передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими законами України, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
позитивних результатів проходження батьками лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю та/або корекційної програми з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків (у разі, якщо це було передбачено рішенням суду про тимчасове позбавлення батьківських прав).
4. Під час дії рішення суду про тимчасове позбавлення батьків дитини або одного з них батьківських прав діють правові наслідки, передбачені частиною першою статті 166 цього Кодексу.
5. Рішення суду про тимчасове позбавлення батьківських прав, про продовження строку дії рішення суду про тимчасове позбавлення батьківських прав, про поновлення батьківських прав та повернення дитини на виховання батькам чи одному з них у день набрання ними законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини та органу опіки та піклування.”;
14) у статті 167:
частину п’яту доповнити словами “для подальшого її влаштування”;
у частині шостій слова “яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування” замінити словами “батьки якої позбавлені батьківських прав”;
15) статтю 170 викласти в такій редакції:
“Стаття 170. Відібрання дитини
1. Відібрання дитини – це дія, спрямована на вилучення дитини із оточення, яке створює загрозу її життю, здоров’ю чи розвитку, або на забезпечення виконання рішення суду.
2. Відібрання дитини здійснюється:
1) у разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини, наявність якої визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У такому випадку негайне відібрання дитини від батьків (одного з них), інших законних представників або із закладу незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, до якого влаштована дитина, здійснюють служба у справах дітей спільно з уповноваженим органом Національної поліції.
Служба у справах дітей протягом доби після відібрання дитини повідомляє про нього прокурора.
Орган опіки та піклування протягом трьох робочих днів після відібрання дитини звертається до суду з заявою про тимчасове позбавлення батьків дитини (одного з них) батьківських прав (у разі якщо дитину відібрано у батьків). З такою заявою до суду має право звернутися прокурор.
У разі відібрання дитини у інших законних представників орган опіки та піклування розглядає питання про припинення перебування дитини в такій сім’ї та вживає заходів щодо притягнення таких осіб до відповідальності за неналежний догляд і виховання дитини та/або порушення прав дитини.
У разі відібрання дитини із закладу орган опіки та піклування повідомляє про це засновника такого закладу, а також ініціює, у встановленому порядку, притягнення посадових осіб до відповідальності за неналежний догляд і виховання дитини та/або порушення прав дитини;
2) на виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини (стаття 161 цього Кодексу), відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (стаття 162 цього Кодексу), відібрання малолітньої дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (стаття 163 цього Кодексу). У такому випадку відібрання дитини здійснюється державним виконавцем у порядку, встановленому законом;
3) на виконання рішення суду про позбавлення батьків дитини батьківських прав (стаття 164 цього Кодексу), тимчасове позбавлення батьків дитини батьківських прав (стаття 170 цього Кодексу), припинення опіки, піклування (стаття 250 цього Кодексу), визнання усиновлення недійсним (статті 236, 237 цього Кодексу), скасування усиновлення (статті 238, 239 цього Кодексу). У такому випадку відібрання дитини здійснюється службою у справах дітей з залученням уповноваженого органу Національної поліції, а у випадках, визначених законом, державним виконавцем.
У таких випадках відібрання дитини здійснюється протягом одного дня після набрання відповідним рішенням суду законної сили чи прийняття рішення про припинення опіки, піклування.
3. Після відібрання дитина передається особі, визначеній у рішенні суду, або органу опіки та піклування для подальшого влаштування відповідно до законодавства.
4. Під час відібрання дитини забезпечуються безпечні умови для дитини, дотримання її прав та повага до гідності.”;
16) частину другу статті 171 викласти в такій редакції:
“2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору між батьками, іншими особами щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, відібрання дитини, повернення дитини на виховання батькам, спору щодо управління її майном, а також при вирішенні питань про її влаштування в сімʼю або усиновлення.
При з’ясуванні думки дитини враховуються її вік, рівень розвитку, індивідуально-психологічні та психофізіологічні особливості. З’ясування думки дитини здійснюється службою у справах дітей за участі психолога та у разі потреби – без участі батьків або інших осіб, чия присутність може вплинути на вільне висловлення дитиною своєї думки.”;
17) у статті 177:
у частині п’ятій:
у пункті першому після слів та цифр “до статті 164” доповнити словами та цифрами “або статті 1661”;
пункт 2 викласти в такій редакції:
“2) у матері та/або батька дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, дитина відібрана відповідно до пункту 1 частини другої статті 170 цього Кодексу;”;
у частині сьомій слова “органом опіки та піклування або” виключити;
18) статтю 186 викласти в такій редакції:
“Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів
1. Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів за заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів), але не більше одного разу на три місяці в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
2. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про внесення аліментів на особистий рахунок дитини у державному банку України.”;
19) частину другу статті 210 викласти в такій редакції:
“2. Якщо брати і сестри були роз’єднані при усиновленні, вони мають право підтримувати стосунки та спілкуватися.”;
20) абзац перший частини другої статті 211 викласти в такій редакції:
“2. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років, та не більш як на п’ятдесят п’ять років. Якщо усиновлювачами є подружжя, різниця у віці між ними та дитиною визначається за віком молодшого з подружжя.”;
21) у частині першій статті 212:
пункт 4 викласти в такій редакції:
“4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями), але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (опіку, піклування чи функціонування прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено, договір про патронат над дитиною було розірвано) з їхньої вини;”;
у пункті 13 слова і цифри “пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті” замінити словами і цифрами “пунктів 3-6, 8, 10, 14 цієї статті”;
доповнити пунктами 17-18 такого змісту:
“17) перебувають у розшуку;
18) проживають на одній житловій площі з особою, яка відповідно до пунктів 5-6, 8, 10, 14 цієї частини не може бути усиновлювачем.”;
22) пункт 1 частини першої статті 213 доповнити словами “(опікун, піклувальник, прийомний батько (мати), батько-вихователь, матір-вихователька)”;
23) статтю 214 викласти в такій редакції:
“Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені чи передані на виховання в сім’ї громадян
1. Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені чи передані на виховання в сім’ї громадян, службові особи органів опіки та піклування, а також інші особи, яким стало відомо про дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов’язані протягом однієї доби подати інформацію про таких дітей до служби у справах дітей.
2. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені чи передані на виховання в сім’ї громадян, здійснюється службами у справах дітей в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім’ях усиновлювачів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
4. За невиконання вимог, встановлених у частині першій цієї статті, а також за дії, пов’язані з приховуванням дитини від усиновлення, керівники закладів, у яких перебувають діти, інші службові особи несуть відповідальність, встановлену законом.”;
24) частину першу статті 215 викласти в такій редакції:
“1. Облік громадян України, які проживають в Україні і бажають усиновити дитину, ведеться службами у справах дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
25) частину другу статті 217 викласти в такій редакції:
“2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам, піклувальникам чи іншим особам, які відповідно до закону мають надати таку згоду, є нікчемною.”;
26) частину четверту статті 218 виключити;
27) у частині першій статті 219:
пункт 4 доповнити словами “(крім випадків, передбачених статтею 1661 цього Кодексу)”;
у пункті 5 слова та цифри “та запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 цього Кодексу” виключити;
28) частину першу статті 221 після слів “згода опікуна або піклувальника,” доповнити словами “якщо він є родичем дитини,”;
29) у частині другій статті 226 слова “, в тому числі і від неї самої,” виключити;
30) статтю 227 викласти у такій редакції:
“Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення
1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від сторонніх осіб і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
2. Усиновлювач не має права приховувати від дитини факт її усиновлення.
3. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані роз’яснити їй положення статей 229 - 232 цього Кодексу.”;
31) у статті 228:
у частині першій слова “, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним” виключити;
частину другу доповнити словами та цифрами “, або особі віком старше 14 років, яка була усиновлена”;
32) у частині другій статті 229 слова та цифри “крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 218 цього Кодексу” замінити словами “якщо за рівнем розвитку вона може її висловити”;
33) друге та третє речення абзацу другого частини першої статті 231 замінити реченням у такій редакції:
“Для такої зміни потрібна згода дитини, якщо за віком та рівнем розвитку вона може її висловити.”;
34) у статті 235:
частину першу викласти у такій редакції:
“1. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні, здійснюється службами у справах дітей в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
доповнити частиною третьою такого змісту:
“3. З метою соціальної підтримки сім’ї, яка усиновила дитину, підвищення виховного потенціалу усиновлювачів протягом одного року після усиновлення здійснюється соціальний супровід сім’ї.”;
35) частину першу статті 240 після слів “опікун, піклувальник,” доповнити словами “прийомні батьки, батьки-вихователі,”;
36) частину третю статті 243 доповнити словами “, за поданням органу опіки та піклування”;
37) у статті 244:
частину другу після слів “органом опіки та піклування” доповнити словами “або судом за поданням органу опіки та піклування”;
доповнити частинами четвертою та п’ятою такого змісту:
“4. Загальна кількість дітей, які виховуються в сімʼї опікуна чи піклувальника, враховуючи рідних та підопічних, не може перевищувати восьми, крім випадків, коли усі підопічні є рідними братами та сестрами, кількість яких перевищує вісім осіб.
5. У разі наявності спору щодо встановлення опіки або піклування над дитиною між двома або більше фізичними особами, питання про призначення таких осіб опікунами, піклувальниками вирішується судом.”;
38) частину третю статті 249 викласти у такій редакції:
“3. Опікун, піклувальник не має права:
перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини;
передавати дитину на виховання іншим фізичним та юридичним особам, влаштовувати дитину на цілодобове перебування до закладів охорони здоров’я, освіти, соціального захисту дітей та інших дитячих закладів без дозволу органу опіки та піклування.”;
39) у статті 252:
частину другу доповнити абзацом такого змісту:
“Голова органу опіки та піклування забезпечує створення необхідної кількості сімей патронатних вихователів відповідно до потреби, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше однієї сім’ї патронатного вихователя для сільської, селищної територіальної громади та трьох сімей патронатних вихователів для міської територіальної громади.”;
частину четверту доповнити реченням такого змісту:
“До кандидата в патронатні вихователі не застосовується вимога щодо наявності постійного заробітку (доходу).”;
абзац третій частини шостої замінити абзацами такого змісту:
“Загальний термін перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати шість місяців, крім випадків коли:
на розгляді суду перебуває справа про позбавлення батьків дитини батьківських прав, але не довше ніж 2 місяці після набрання чинності рішенням суду;
розпочато процедуру усиновлення дитини, влаштування її під опіку, піклування, в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу.”;
40) частину першу статті 256 викласти в такій редакції:
“1. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною та виплата соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя здійснюються за рахунок коштів державного бюджету у розмірі та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.”;
41) статтю 2561 викласти в такій редакції:
“Стаття 2561 . Прийомна сім'я
1. Прийомна сімʼя - сімʼя, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до восьми дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
2. Для задоволення потреб дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують особливих умов виховання та догляду, утворюються спеціалізовані прийомні сім’ї.
Напрями спеціалізації прийомних сімей, умови їх створення та функціонування встановлюються Кабінетом Міністрів України.”;
42) у статті 2562:
частину третю доповнити реченням такого змісту:
“До кандидатів в прийомні батьки не застосовується вимога щодо наявності постійного заробітку (доходу).”;
у частині четвертій слова “як опікуни або піклувальники” виключити;
доповнити частиною пʼятою такого змісту:
“5. Прийомним батькам, в сім’ї яких виховується п’ять і більше прийомних дітей, або у разі утворення спеціалізованої прийомної сімʼї, на період функціонування прийомної сім’ї у разі потреби надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або квартира в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
43) у статті 2563:
частину першу доповнити абзацами такого змісту:
“До прийомної сім’ї, за згодою прийомних батьків, можуть тимчасового влаштовуватись діти, які залишилися без батьківського піклування, в межах граничної чисельності дітей у прийомній сім’ї.
Загальна кількість дітей у прийомній сімʼї, враховуючи осіб з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та рідних дітей, не повинна бути більш як вісім осіб, крім випадку, коли усі прийомні діти є рідними братами та сестрами, кількість яких перевищує вісім осіб.”;
частину другу викласти в такій редакції:
“2. На влаштування дитини до прийомної сімʼї потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на її влаштування до прийомної сімʼї зʼясовується представником служби у справах дітей за участі психолога та у присутності представника закладу, у якому вона перебуває, прийомних батьків, про що складається відповідний документ.”;
44) у частинах другій та четвертій статті 2564 слова “про влаштування дітей до прийомної сімʼї” замінити словами “про організацію діяльності прийомної сім’ї”;
45) частину першу статті 2565 викласти в такій редакції:
“1. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сімʼя, яка була створена до 1 січня 2027 року, за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання від пʼяти до десяти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.”;
46) у статті 2566:
частину третю доповнити реченням такого змісту:
“До кандидатів в батьки-вихователі не застосовується вимога щодо наявності постійного заробітку (доходу).”;
у частині четвертій слова “як опікуни або піклувальники” виключити;
частину п’яту викласти в такій редакції:
“5. Батькам-вихователям на період функціонування дитячого будинку сімейного типу надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або квартира в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
47) у статті 2567:
частину першу доповнити абзацами такого змісту:
“До дитячого будинку сімейного типу, за згодою батьків-вихователів, можуть тимчасового влаштовуватись діти, які залишилися без батьківського піклування, в межах граничної чисельності дітей у дитячому будинку сімейного типу.
Загальна кількість дітей в дитячому будинку сімейного типу, враховуючи осіб з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та рідних дітей, не повинна бути більш як десять осіб, крім випадку, коли усі діти-вихованці є рідними братами та сестрами, кількість яких перевищує десять осіб.”;
частину другу викласти в такій редакції:
“2. На влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на влаштування її до дитячого будинку сімейного типу зʼясовується представниками служби у справах дітей за участі психолога та у присутності батьків-вихователів і представника закладу, у якому вона перебуває, про що складається відповідний документ.”;
48) доповнити статтею 2821 такого змісту:
“Стаття 2821. Усиновлення дитини громадянином України, який має множинне громадянство (підданство)
1. Усиновлення дитини в Україні громадянином України, який має множинне громадянство (підданство), який постійно проживає в Україні, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.
2. Усиновлення дитини в Україні громадянином України, який має множинне громадянство (підданство), який проживає за межами України, здійснюється відповідно до статті 283 цього Кодексу.”;
49) статтю 283 викласти у редакції:
“Стаття 283. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцем або громадянином України, який проживає за межами України
1. Усиновлення іноземцем або громадянином України, який проживає за межами України, в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.
2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем або громадянином України, який проживає за межами України, якщо вона перебуває не менш як один рік на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, і досягла десяти років.
Усиновлення може бути здійснено до закінчення зазначеного строку, а також до досягнення дитиною десяти років, якщо:
1) усиновлювач є родичем дитини;
2) дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку хвороб, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
3) здійснюється усиновлення усіх рідних братів і сестер в одну сім'ю, якщо один з них досяг десяти років і перебуває на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, не менш як один рік;
4) іноземці або громадяни України, які проживають за межами України, виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.
3. Дитина може бути усиновлена іноземцем або громадянином України, який проживає за межами України, якщо в Україні не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім'ю.
Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають особи, які є:
1) родичами дитини;
2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.
4. Провадження діяльності з усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
На усиновлення дитини іноземцем або громадянином України, який проживає за межами України, потрібна згода центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, направляє в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо перевірки іноземців та громадян України, які проживають за межами України, що усиновлюють дитину, яка є громадянином України, на наявність або відсутність інформації компрометуючого характеру в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.
5. Усиновлення іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України, провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.
6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.
Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів”;
50) у статті 285:
у частині першій слова “, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним” виключити;
частину другу виключити;
51) у статті 287:
назву статті доповнити словами “або громадянами України і проживають за межами України”;
абзац перший та другий частини першої після слів “усиновлені іноземцями” доповнити словами “або громадянами України”;
52) Розділ VII “Прикінцеві положення” доповнити пунктом 22 такого змісту:
“22. Установити, що з 1 січня 2027 року створення нових дитячих будинків сімейного типу не здійснюється.”.
2. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 40-41, 42, ст. 492 із наступними змінами):
1) частину другу статті 293 доповнити пунктом 41 такого змісту:
“41) тимчасове позбавлення батьків або одного з них батьківських прав;”;
2) статтю 310 викласти в такій редакції:
“Стаття 310. Підсудність і строки розгляду
1. Заява про усиновлення дитини або неповнолітньої особи, яка не має матері, батька, або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем проживання (перебування) дитини або заявника.
2. Суд відкриває провадження за заявою про усиновлення невідкладно, але не пізніше 72 годин після подання заяви.
3. Суд розглядає справу про усиновлення дитини протягом розумного строку, але не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.”;
3) у частині третій статті 311 слова “особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або” виключити;
4) у статті 312:
частину першу після слів “опіки та піклування,” доповнити словами “осіб, в сім’ї яких виховується дитина (прийомні батьки, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники), представника закладу, в якому проживає (перебуває) дитина,”;
у пункті 3 частини третьої слова “, про її фізичний і розумовий розвиток” виключити;
доповнити частиною четвертою такого змісту:
“4. Підготовка справи до розгляду проводиться не більше п’яти днів з дня відкриття провадження у справі, про що суд постановляє ухвалу. Підготовче засідання у справах про усиновлення не проводиться.”;
5) частину першу статті 314 викласти у такій редакції:
“1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення у строк, передбачений частиною третьою статті 310 цього Кодексу.”;
6) доповнити Главою 51 такого змісту:
“Глава 51. Розгляд судом справ про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав
Стаття 3141. Підсудність і строки розгляду
1. Заява про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав подається органом опіки та піклування або прокурором до суду за місцем проживання дитини.
2. Суд відкриває провадження за заявою про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви.
3. Суд розглядає справи про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав та ухвалює рішення протягом розумного строку, але не більше трьох днів з дня відкриття провадження у справі.
Стаття 3142. Зміст заяви
1. У заяві про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав повинно бути зазначено:
1) прізвище, ім’я, по батькові, дату народження дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я;
2) прізвище, ім’я, по батькові батьків дитини.
У заяві про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав мають бути викладені обставини, що підтверджують наявність підстав для тимчасового позбавлення батьківських прав.
Заява про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав також має містити клопотання про передачу дитини одному з батьків чи передачу дитини органу опіки та піклування для вжиття заходів із її подальшого влаштування.
Стаття 3143. Підготовка справи до розгляду
1. Суддя під час підготовки до розгляду справи про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав вирішує питання про участь у справі як заінтересованих осіб представника органу опіки та піклування, посадових осіб, які здійснювали соціальний супровід особи (сім’ї), прокурора, представника закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, осіб, у сім’ї яких виховується дитина.
2. Орган опіки та піклування повинен подати суду:
1) акт обстеження умов життя сім’ї (особи), складений за місцем проживання батьків (одного з них);
2) акт оцінки рівня безпеки дитини, яка відібрана у батьків (одного з них) при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини (у разі наявності);
3) свідоцтво про народження дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини;
4) медичний висновок про стан здоров’я дитини;
5) інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) та його результати (у разі здійснення такого супроводу).
Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.
Стаття 3144. Розгляд справи
1. Суд розглядає справу про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав за участю заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Під час розгляду справи дитина має право висловити свою думку щодо суті справи, якщо вона за віком і рівнем розвитку може висловити свою думку.
Стаття 3145. Рішення суду
1. Суд, розглянувши заяву про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.
2. У разі задоволення заявленої вимоги суд:
1) встановлює строк від трьох до шести місяців, на який батьки (один із них) тимчасово позбавляються батьківських прав;
2) ухвалює рішення про передачу дитини другому із батьків або органу опіки та піклування для подальшого влаштування дитини;
3) ухвалює рішення про обов’язкове надання батькам (одному з них) соціальних послуг та, у разі потреби, направлення батьків (одного з них) для проходження лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю та/або корекційної програми з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків;
4) ухвалює рішення про стягнення з батьків (одного з них) аліментів на дитину;
5) встановлює строк подання органом опіки та піклування звіту про здійснення заходів, спрямованих на влаштування дитини, організацію надання дитині та її батькам необхідних допомоги та послуг, спрямованих на усунення причин, які перешкоджають належному вихованню дитини.
3. Рішення суду про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав допускається до негайного виконання та у день його прийняття надсилається органу опіки та піклування.
Стаття 3146. Дії суду після закінчення строку, на який батьки (один із них) тимчасово позбавлені батьківських прав
1. У визначений судом строк, але не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку, на який батьки (один із них) тимчасово позбавлені батьківських прав, суд заслуховує звіт органу опіки та піклування про здійснення заходів, спрямованих на влаштування дитини, організацію надання дитині та її батькам необхідних допомоги та послуг, спрямованих на усунення причин, які перешкоджають належному вихованню дитини, та їх результати.
2. За наслідками розгляду звіту органу опіки та піклування та з урахуванням висновку органу опіки та піклування суд може постановити рішення щодо:
повернення дитини батькам, якщо буде встановлено, що внаслідок проведеної з батьками роботи причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, усунуті, за умови наявності у батьків дитини постійного самостійного доходу та позитивних результатів проходження ними лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин та алкоголю та/або корекційної програми з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків (якщо це було передбачено рішенням суду про тимчасове позбавлення батьківських прав) та відсутності у батьків психічних розладів, що встановлено на підставах, передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими законами України, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
продовження не більше ніж на 6 місяців строку дії рішення суду про тимчасове позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав та встановлення нового строку подання органом опіки та піклування суду звіту про здійснені заходи, спрямовані на усунення причин, які перешкоджають належному вихованню дитини, та їх результати;
долучення звіту органу опіки та піклування до провадження у справі про позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав (у разі подання органом опіки та піклування заяви до суду про позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав).
3. У разі неподання органом опіки та піклування звіту у визначений судом строк без поважних причин, суддя вирішує питання про накладання на голову органу опіки та піклування штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Питання про накладення штрафу вирішується за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням органу опіки та піклування.
Сплата штрафу не звільняє орган опіки та піклування від обов’язку подати суду звіт.
4. У разі неподання органом опіки та піклування звіту повторно або якщо суд при розгляді звіту виявить, що внаслідок бездіяльності посадових осіб місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування дитина та її батьки не отримували необхідної допомоги та послуг, суд письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.”;
7) частину першу статті 354 після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:
“Апеляційна скарга на рішення суду про усиновлення дитини подається протягом десяти днів з дня його проголошення.”;
У зв’язку з цим абзац другий вважати відповідно абзацом третім.
3. У першому реченні частини першої статті 198 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375 із наступними змінами) слова “районної (міської) служби у справах дітей” замінити словами “служб у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх створення), селищних, сільських рад”.
4. У Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):
1) у статті 242:
частину другу доповнити абзацом такого змісту:
“Доступ до відомостей, що містяться в електронній системі охорони здоров’я про малолітніх, неповнолітніх пацієнтів, мають служби у справах дітей з метою реалізації визначених за ними повноважень щодо соціального захисту дітей та забезпечення їх права на виховання в сімʼї. Доступ до таких відомостей шляхом інформаційного обміну між електронною системою охорони здоров’я та єдиною інформаційною системою соціальної сфери, їх збереження та використання здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.”;
2) у статті 39:
у частині першій слово “повноліття” замінити цифрами та словами
“14-річного віку”;
частину другу викласти у такій редакції:
“Право на отримання інформації про стан здоров’я дитини мають:
1) законні представники дитини (батьки, прийомні батьки, батьки-вихователі, опікуни);
2) патронатний вихователь, у сімʼю якого влаштовано дитину;
3) керівник закладу, до якого дитину влаштовано на цілодобове перебування;
4) особа, в сімʼю якої тимчасово влаштовано дитину;
5) працівник служби у справах дітей для забезпечення інтересів дітей, які залишились без піклування батьків, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
6) особа, якій дитину передано на тимчасове виховання на підставі договору, укладеного відповідно до статті 151 Сімейного кодексу України.;
після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
“Право на отримання інформації про стан здоровʼя пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, має його законний представник.”;
У звʼязку з чим частини третю-п’яту вважати відповідно четвертою-шостою.
3) у статті 43:
у частині першій слова “їх законних представників” замінити словами “осіб, зазначених у частинах другій-третій статті 39 цих Основ”;
частину другу та третю викласти у такій редакції:
“У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю пацієнта, медичне втручання провадиться без згоди пацієнта або осіб, зазначених у частинах другій-третій статті 39 цих Основ.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний це пояснити пацієнту або особам, зазначеним у частинах другій-третій статті 39 Основ. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування чи особи, зазначені у частинах другій-третій статті 39 цих Основ, відмовляються надати згоду на лікування пацієнта, лікар має право взяти від них письмове підтвердження, а за неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків”;
у частині п’ятій слова “законний представник пацієнта” замінити словами “особа, передбачена у частинах другій-третій статті 39 цих Основ,”;
доповнити частиною шостою такого змісту:
“У разі відмови надати згоду на медичне втручання особою, передбаченою частиною другою статті 39 цих Основ, по відношенню до пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта) чи законним представником пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, якщо відсутність медичного втручання може призвести до тяжких наслідків для життя і здоров’я таких пацієнтів, рішення про надання згоди на медичне втручання при їх госпіталізації приймають органи опіки і піклування на підставі поданого лікарем висновку про стан здоров’я пацієнта. Порядок прийняття органом опіки та піклування такого рішення та здійснення контролю за його виконанням встановлюється Кабінетом Міністрів України. Рішення про надання згоди органами опіки і піклування на медичне втручання при госпіталізації до закладу охорони здоровʼя пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, може бути оскаржено в установленому законом порядку, у тому числі до суду.”.
5. У Законі України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 5, ст. 21 з наступними змінами):
1) статтю 16 доповнити частиною такого змісту:
“Призначення допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, здійснюється з дати встановлення опіки чи піклування включно до дня досягнення дитиною 18-річного віку.”;
2) статтю 18 викласти в такій редакції:
“Стаття 18. Розмір допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, складається з:
базової щомісячної виплати у розмірі, що становить 80 відсотків розміру базової (орудної) величини для дітей віком до 6 років та 100 відсотків розміру базової (орудної) величини для дітей віком від 6 до 18 років;
щорічної виплати перед початком навчального року у розмірі 110 відсотків розміру базової щомісячної виплати;
одноразової виплати при встановленні опіки чи піклування над дитиною у розмірі, 180 відсотків базової щомісячної виплати.
Для дітей з інвалідністю, над якими встановлено опіку чи піклування, розмір допомоги, передбаченої частиною першою цієї статті, обчислюється у розмірі 150 відсотків.
Розмір базової (орудної) величини для визначення розмірів допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування встановлюється у законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Кабінету Міністрів України.
Розміри допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування підвищуються у зв’язку із збільшенням розміру базової (орудної) величини.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру базової (орудної) величини.
У разі якщо на дитину (на дитину з інвалідністю) виплачуються призначені у встановленому порядку пенсія, аліменти, стипендія, державна допомога (крім державної соціальної допомоги, що виплачується на дітей з інвалідністю відповідно до законодавства), розмір базової щомісячної виплати на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначається як різниця між 80 відсотків розміру базової (орудної) величини для дитини віком до 6 років та 100 відсотків розміру базової (орудної) величини для дитини віком від 6 до 18 років (для дитини з інвалідністю, над якою встановлено опіку чи піклування, - 120 відсотків розміру базової (орудної) величини для дитини віком до 6 років та 150 відсотків розміру базової (орудної) величини для дитини віком від 6 до 18 років) та розміром призначених пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги.”.
6. У Законі України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 6, ст. 35 із наступними змінами):
1) статтю 1 викласти у такій редакції:
“Стаття 1. Органи і служби у справах дітей, спеціальні установи та заклади, які здійснюють соціальний захист дітей, захист прав дитини і профілактику правопорушень
Здійснення діяльності із соціального захисту дітей, профілактики серед них правопорушень та захисту прав дитини покладається в межах визначеної компетенції на:
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, та його територіальні органи;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад;
районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад;
органи управління у сфері освіти, органи охорони здоровʼя, органи соціального захисту населення;
заклади освіти, установи та організації системи освіти, заклади охорони здоров’я, установи та заклади соціального захисту, надавачі соціальних послуг;
уповноважені підрозділи органів Національної поліції;
центри захисту дитини (за моделлю Барнахус);
приймальники-розподільники для дітей органів Національної поліції;
суди;
прокуратуру;
центри з надання безоплатної правничої допомоги;
уповноважені органи з питань пробації;
школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;
центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я;
спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;
притулки для дітей;
центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).
У забезпеченні соціального захисту дітей та захисту прав дитини беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, громадяни України.
Під соціальним захистом дітей та захистом прав дитини у цьому Законі розуміється комплекс заходів, рішень і дій суб’єктів, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, із забезпечення прав та найкращих інтересів дитини, дотримання її прав, визначених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини та законодавством України, задоволення потреб дитини в соціальних, освітніх, медичних, правових та інших послугах.”;
2) статтю 4 викласти у такій редакції:
“Стаття 4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей
Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, є:
1) реалізація державної політики у сфері захисту прав дитини та усиновлення;
2) здійснення з питань, що належать до його компетенції, координації та методологічного забезпечення діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, служб у справах дітей, інших органів у справах дітей;
3) здійснення діяльності щодо кадрового забезпечення служб у справах дітей, у тому числі:
погодження призначення керівників служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
визначення потреби в підготовці та підвищенні кваліфікації працівників служб у справах дітей, забезпечення організації відповідних заходів;
забезпечення контролю за станом відповідності кадрового забезпечення служб у справах дітей визначеним нормативам;
4) здійснення діяльності з питань усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями;
5) проведення, у взаємодії з організаціями громадянського суспільства, інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення щодо сімейних форм виховання, усиновлення та патронату над дитиною, планування та реалізація заходів, спрямованих на їх популяризацію;
6) координація діяльності субʼєктів, які здійснюють підготовку кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів, у тому числі організація забезпечення навчання фахівців, які здійснюють відповідну підготовку;
7) забезпечення функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
8) моніторинг та аналіз діяльності з організації невідкладних заходів із реагування на випадки залишення дітей без батьківського піклування, жорстокого поводження з ними, загрозу життю і здоров’ю дитини, інші випадки порушення прав дитини службами у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад, у тому числі засобами Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти”;
9) проведення роботи з цивільно-правового захисту дітей;
10) збір та аналіз інформації про потребу в забезпеченні дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, житлом та стан забезпечення таких осіб житлом;
11) участь в розробленні та реалізації державних програм щодо поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми;
12) координація діяльності з організації тимчасового переміщення (евакуації) дітей під час надзвичайного або воєнного стану в Україні та їх повернення;
13) забезпечення безпосередньої взаємодії із закордонними дипломатичними установами України та закордонними дипломатичними представництвами в Україні з питань забезпечення та захисту прав і найкращих інтересів дітей громадян України за кордоном, у тому числі щодо їх повернення в Україну, усиновлення або влаштування в сімейні форми виховання;
14) здійснення моніторингу та оцінювання стану дотримання та захисту прав дітей, у тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, реалізації державної політики у сфері усиновлення, сімейних форм виховання, забезпечення та захисту прав дитини;
15) забезпечення складення та ведення державної статистики стосовно дітей відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;
16) забезпечення розроблення та внесення на розгляд центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, пропозицій щодо внесення змін до законодавства у сфері усиновлення, сімейних форм виховання та захисту прав дитини;
17) вирішення інших питань у сфері усиновлення, сімейних форм виховання та захисту прав дитини відповідно до закону.
Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, та його територіальних органів, є:
1) здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, включаючи служби у справах дітей, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, вимог законодавства щодо:
реалізації права дітей, сімей з дітьми, у тому числі багатодітних сімей, сімей опікунів, піклувальників, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей патронатних вихователів, осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на соціальну підтримку, надання їм соціальних послуг, забезпечення якості їх надання, та за дотриманням прав дітей;
забезпечення прав та найкращих інтересів дітей, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштування їх у сімейні форми виховання, усиновлення, надання послуги патронату над дитиною;
2) забезпечення проведення планових і позапланових перевірок стану роботи із соціального захисту дітей, додержання їхніх прав, умов утримання та виховання у різних формах влаштування дітей.
Основними завданнями органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, є:
1) забезпечення у межах своїх повноважень реалізації на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці державної політики щодо усиновлення, сімейних форм виховання та захисту прав дитини;
2) здійснення з питань, що належать до їхньої компетенції, координації та методичного забезпечення діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, у тому числі відповідних служб у справах дітей, щодо захисту прав дитини, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа, а також забезпечення дотримання законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, влаштування дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей, надання послуги патронату над дитиною;
3) здійснення координації діяльності служб у справах дітей, що функціонують на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі:
надання практичної і методичної допомоги;
погодження призначення керівників;
визначення потреби в підготовці та підвищенні кваліфікації працівників, забезпечення організації відповідних процесів;
узагальнення і поширення досвіду роботи із захисту прав дитини;
4) забезпечення у межах, визначених законодавством, здійснення діяльності з усиновлення та влаштування дітей в сімейні форми виховання;
5) проведення, у взаємодії з організаціями громадянського суспільства, інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення регіону щодо сімейних форм виховання, усиновлення та патронату над дитиною, планування та реалізація заходів, спрямованих на їх популяризацію;
6) методичне забезпечення служб у справах дітей, що функціонують на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, щодо ведення Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти”, контроль за накопиченням, оновленням та зберіганням в ній інформації;
7) участь в розробленні та реалізації регіональних програм щодо поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми;
8) здійснення моніторингу дотримання прав дітей, складання та подання в установленому порядку статистичної звітності стосовно дітей у регіоні;
9) аналіз у межах повноважень стану роботи органів опіки та піклування щодо захисту прав дитини, вжиття заходів для усунення недоліків та порушень законодавства з питань захисту прав дитини, а також відновлення прав дитини;
10) здійснення аналізу прийнятих органами опіки та піклування, службами у справах дітей, що функціонують на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, рішень стосовно дітей на відповідність законам України в порядку, встановленому законодавством;
11) ініціювання перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури, керівниками підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав і законних інтересів дітей;
12) надання у межах своїх повноважень місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадським обʼєднанням, громадянам практичної, методичної та консультаційної допомоги у вирішенні питань щодо захисту прав дитини;
13) надання організаційної і методичної допомоги притулкам для дітей, центрам соціально-психологічної реабілітації дітей, центрам соціальної підтримки дітей та сімей, центрам захисту дитини (за моделлю Барнахус), регіональним центрам соціальних служб, центрам матері та дитини, іншим закладам соціального захисту дітей, що функціонують на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення безпосереднього контролю за діяльністю цих закладів в межах компетенції;
14) здійснення аналізу потреби та стану забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа;
15) здійснення контролю діяльності з організації невідкладних заходів із реагування на випадки залишення дітей без батьківського піклування, жорстокого поводження з ними, загрозу життю і здоров’ю дитини, інші випадки порушення прав дитини службами у справах дітей, що функціонують на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі засобами Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти”;
16) забезпечення надання консультацій та роз’яснень дітям, їхнім батькам чи іншим законним представникам з питань захисту прав дитини;
17) здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування в сімейних формах виховання, а також усиновлених дітей, дітей, які влаштовані на цілодобове проживання (перебування) до закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту незалежно усіх типів та форм власності;
18) вирішення інших питань у сфері усиновлення, сімейних форм виховання та захисту прав дітей на рівні регіону відповідно до закону.
Виконання органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, службами у справах дітей обласних державних адміністрацій покладених на них завдань забезпечується на рівні районів відповідного регіону, у тому числі шляхом створення та забезпечення функціонування у їх складі самостійних структурних підрозділів для виконання функцій на рівні районів.
Основними завданнями служб у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад, є:
1) забезпечення реалізації на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці державної політики та власних (самоврядних) повноважень з питань захисту прав дитини;
2) надання правової допомоги дітям, їхнім батькам та іншим законним представникам з питань усиновлення, влаштування дітей у сім’ї громадян України, позбавлення та поновлення батьківських прав; побачення з дитиною матері/батька, яких позбавлено батьківських прав; розв’язання спорів між батьками щодо дитини тощо;
3) здійснення підготовки справ дітей для розгляду органом опіки та піклування;
4) забезпечення цілодобового реагування на випадки залишення дітей без батьківського піклування, жорстокого поводження з ними, загрозу життю і здоров’ю дитини, інших випадків порушення прав дитини, організація вжиття невідкладних заходів допомоги дітям;
5) перевірка інформації про порушення прав дітей шляхом їх відвідування за місцем проживання (перебування), навчання, роботи;
6) здійснення безпосереднього ведення справ з питань захисту прав дитини, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та інших категорій дітей;
7) забезпечення здійснення діяльності з усиновлення, створення сімейних форм виховання та влаштування дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, передання під опіку, піклування, інші форми влаштування дітей;
8) організація надання послуги патронату над дитиною;
9) організація взаємодії структурних підрозділів районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад, підприємств, установ, організацій усіх форм власності для вирішення питань захисту прав дитини, у тому числі на сімейне виховання, забезпечення функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, запобігання дитячій бездоглядності, жорстокому поводженню з дітьми, залученню дітей до найгірших форм дитячої праці, а також з питань реалізації прав дитини на навчання, на охорону здоров’я тощо;
10) здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування в сімейних формах виховання, а також усиновлених дітей, дітей, які влаштовані на цілодобове проживання (перебування) до закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту незалежно усіх типів та форм власності;
11) організація соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснення контролю за умовами їх проживання, організація вжиття заходів до вилучення дітей з умов, що становлять загрозу їхньому життю чи здоров’ю;
12) ініціювання перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури, керівниками підприємств, установ та організацій питань про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав і законних інтересів дітей;
13) виявлення та ведення обліків дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах; дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які можуть бути усиновлені, та усиновлених дітей; кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі; сімей опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу; нерухомого майна дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яке належить їм на праві власності;
14) виявлення та ведення обліку дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, вжиття заходів для надання таким дітям відповідного статусу;
15) забезпечення ведення та функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
16) ініціювання перед органами Національної поліції проведення розшукової роботи з установлення місця проживання, перебування батьків або інших законних представників дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей, позбавлених батьківського піклування;
17) підготовка документів для державної реєстрації народження дітей у випадках, передбачених законодавством;
18) розгляд питань, пов’язаних із доцільністю відрахування неповнолітніх здобувачів освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти першого року навчання, здобувачів фахової передвищої та вищої освіти першого року навчання, надання згоди на відрахування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти;
19) вирішення питання щодо надання дозволу на звільнення працівника молодше вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця;
20) організація роботи органу опіки та піклування з вирішення питань щодо управління майном дитини та надання дозволів на вчинення правочинів у випадках, передбачених Цивільним кодексом України;
21) забезпечення представництва інтересів дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, на час здійснення права на спадкування у випадках, передбачених законодавством;
22) підготовка клопотань щодо взяття дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на соціальний квартирний облік та на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
23) вжиття заходів відповідно до законодавства для вирішення спорів між батьками щодо імені, прізвища дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, а також підтвердження місця проживання дитини під час вирішення питання про її тимчасовий виїзд за межі України;
24) здійснення заходів щодо захисту прав дитини, розлученої з сім’єю;
25) підготовка позовів до суду щодо позбавлення батьківських прав (у тому числі тимчасово), відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, скасування усиновлення, визнання його недійсним, захисту майнових та житлових прав дитини;
26) участь від імені органу опіки та піклування у розгляді судових спорів, визначених статтею 19 Сімейного кодексу України, у тому числі підготовка висновків щодо розв’язання спору;
27) організація допомоги батькам, іншим законним представникам щодо підвищення їхнього виховного потенціалу;
28) складання протоколів про адміністративні правопорушення за частинами пʼятою та шостою статті 184 та статтею 18850 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
29) вжиття у межах компетенції заходів для повернення в Україну дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які є громадянами України;
30) вжиття у межах компетенції заходів для повернення до місця постійного проживання дітей, розлучених із сім’єю, у тому числі дітей-іноземців;
31) ініціювання розроблення, прийняття та забезпечення реалізації самостійно або спільно з іншими структурними підрозділами міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів та місцевих програм щодо поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми;
32) ведення у встановленому порядку статистичної звітності щодо дітей;
33) забезпечення визначення потреби у створенні сімейних форм виховання, сімей патронатних вихователів, закладів, які здійснюють соціальний захист дітей;
34) представництво інтересів дитини в кримінальному процесі
35) вирішення інших питань у сфері усиновлення, розвитку сімейних форм виховання та захисту прав дітей на рівні адміністративно-територіальної одиниці відповідно до закону;
36) забезпечення надання консультацій та роз’яснень дітям, їхнім батькам чи іншим законним представником з питань захисту прав дитини
37) здійснення контролю за цільовим використанням аліментів.
У містах з районним поділом, у яких за рішенням територіальної громади або міської ради створено районну у місті раду, реалізацію завдань, визначених частиною четвертою цієї статті, забезпечують служби у справах дітей районних у містах рад.
Служби у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад забезпечують оперативне реагування на повідомлення про факт залишення дитини без батьківського піклування, безпосередню загрозу життю чи здоров’ю дитини та прибуття їх працівників за місцем перебування дитини для здійснення покладених на службу у справах дітей повноважень вночі, у вихідні та святкові дні.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей мають право:
звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;
перевіряти стан роботи із соціально-правового захисту дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності, а також у разі необхідності - умови роботи працівників молодше 18 років на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;
представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;
запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей з метою з’ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності, вчинення правопорушень, вживати заходів щодо їх усунення;
проводити бесіди з дітьми для з’ясування їхньої думки при вирішенні питань, що стосується їх життя, при виявленні фактів порушення прав дитини (у тому числі без участі законних представників дитини);
порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб у разі невиконання ними рішень, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, службами у справах дітей;
розробляти і реалізовувати власні та підтримувати громадські програми соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей;
відвідувати дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, перебувають на обліку в службі у справах дітей, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей.
Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад є юридичними особами публічного права, мають власний бланк, печатку із зображенням Державного Герба України та рахунки в органах Державного казначейства України.
Служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підпорядковуються головам відповідних державних адміністрацій, підзвітні та підконтрольні центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, контролює діяльність органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей.
Служби у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій підпорядковуються головам відповідних державних адміністрацій, підзвітні та підконтрольні Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення.
Служби у справах дітей міських, районних у містах (у разі їх утворення), селищних, сільських рад підпорядковуються міським, селищним, сільським головам, головам районних у містах (у разі утворення) рад та відповідним радам, підзвітні та підконтрольні (у частині делегованих повноважень) органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, службам у справах дітей обласних державних адміністрацій, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення.
Штатна чисельність працівників служб у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських (у разі якщо в місті не створено районні в місті ради), районних у містах (у разі утворення районних у місті рад) сільських, селищних рад установлюється у кількості не менше трьох працівників на територіальну громаду, район у місті (у разі утворення районних у місті рад).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей мають право приймати з питань, що належать до їх компетенції, рішення, які є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, посадові особи зобов’язані у строк, визначений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту прав дітей та усиновлення, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, відповідними службами у справах дітей, повідомляти про заходи, вжиті на виконання прийнятих ними рішень.
В службах у справах дітей обіймати посади керівників та працівників можуть громадяни України, які мають вищу освіту у сфері права, освіти, соціальної роботи, психології, публічного управління та адміністрування. У штаті органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, районних в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій обов’язковою є наявність працівника, який має вищу юридичну освіту та працівника, який має вищу освіту у сфері психології.
Типові положення про служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі утворення) селищних, сільських рад затверджуються Кабінетом Міністрів України.”;
3) доповнити статтею 61 такого змісту:
“Стаття 61. Центр захисту дитини (за моделлю Барнахус)
Центр захисту дитини (за моделлю Барнахус) є міждисциплінарним спеціалізованим закладом/структурним підрозділом іншого закладу, що створюється для проведення окремих слідчих (процесуальних) дій, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, в дружньому до дитини середовищі та в умовах, які мінімізують наслідки її травматизації, а також надання комплексної соціальної, психологічної, правничої, домедичної та інших видів допомоги і послуг дітям, які є потерпілими або стали свідками кримінальних правопорушень.
Метою діяльності Центру захисту дитини (за моделлю Барнахус) є забезпечення дружнього до дитини віком до 18 років, яка є потерпілою чи свідком в кримінальних провадженнях, середовища під час проведення слідчих (процесуальних) дій та отримання дитиною комплексної соціальної, психологічної, правничої, домедичної допомоги.
Основними завданнями Центру захисту дитини (за моделлю Барнахус) є:
забезпечення належних умов для проведення слідчих (процесуальних) дій за участю дітей, які є потерпілими або стали свідками кримінальних правопорушень, у дружньому до дитини середовищі, яке знижуватиме рівень занепокоєння, запобігатиме психологічній травматизації та сприятиме реалізації завдань кримінального провадження;
надання таким дітям комплексної соціальної, психологічної, правничої, домедичної та інших видів допомоги.
Центр захисту дитини (за моделлю Барнахус) може бути як юридичною особою, яка утворена Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, так і структурним/відокремленим підрозділом іншого закладу.
Центр захисту дитини (за моделлю Барнахус) розміщується в окремому приміщенні з дотриманням принципу конфіденційності.
Діяльність Центру захисту дитини (за моделлю Барнахус), враховуючи його специфіку, провадиться без розголошення інформації про його місцезнаходження, що передбачає, зокрема, відсутність вивіски на приміщенні (будівлі, споруді або частині будівлі), в якому розташовано Центр.”;
4) статтю 14 викласти у такій редакції:
“Стаття 14. Кадрове та наукове забезпечення діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей
До суб’єктів, які здійснюють кадрове та наукове забезпечення системи органів і служб у справах дітей, належать:
1) наукові установи, що беруть участь у реалізації державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дитини;
2) заклади освіти незалежно від підпорядкування, які акредитовані щодо надання освітніх послуг з підготовки фахівців у сфері соціального захисту дітей, захисту прав дитини, профілактики правопорушень, освіти, охорони здоров’я;
3) інші суб’єкти освітньої діяльності, які забезпечують безперервний професійний розвиток керівників та фахівців (педагогів, психологів, соціологів, соціальних працівників, юристів, медичних працівників, працівників правоохоронних органів).
Для забезпечення підтримання та підвищення рівня професіоналізму працівників служб у справах дітей здійснюється їх безперервний професійний розвиток. Положення про систему безперервного професійного розвитку працівників служб у справах дітей затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству.”.
7. У Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170 із наступними змінами):
1) у статті 1 після абзацу одинадцятого доповнити новими абзацами такого змісту:
“повноваження органу опіки та піклування - спеціальні, передбачені законами України повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад щодо забезпечення та захисту прав та інтересів дітей і повнолітніх фізичних осіб, які за віком, станом здоров’я не можуть самостійно в повному обсязі реалізовувати свої права і виконувати обов’язки;
сім’я патронатного вихователя - це сім’я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі;”.
У зв’язку з цим абзаци дванадцятий - двадцять восьмий вважати відповідно чотирнадцятим - тридцятим;
2) частину другу статті 5 доповнити словами “, а також головою органу опіки та піклування.”;
3) статтю 11 доповнити новою частиною такого змісту:
“11. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є органами опіки та піклування, уповноваженими на захист прав і законних інтересів дітей, а також повнолітніх фізичних осіб, які потребують опіки та піклування.”;
4) частину третю статті 12 доповнити словами “, а також очолює орган опіки та піклування, підписує його рішення та забезпечує контроль їх виконання”;
5) пункт 6 частини першої статті 26 після слів “міського голови” доповнити словами “, служби у справах дітей,”;
6) доповнити статтею 341 такого змісту:
“Стаття 341. Повноваження у сфері захисту прав та інтересів дитини
1. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:
1) власні (самоврядні) повноваження:
підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм, спрямованих на захист прав і законних інтересів дітей, організація їх виконання, подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм, участь у підготовці відповідних загальнодержавних і регіональних програм;
надання правової допомоги батькам і дітям щодо здійснення батьківських прав і обов’язків;
забезпечення здійснення заходів із попередження дитячої безпритульності, запобігання та протидії жорстокому поводженню з дітьми, включаючи домашнє насильство;
надання місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадським організаціям, громадянам у межах своїх повноважень практичної, методичної та консультаційної допомоги у вирішенні питань щодо захисту прав дитини;
управління закладами соціального захисту дітей, які належать територіальним громадам, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
проведення просвітницької роботи серед населення щодо прав та законних інтересів дітей;
встановлення за рахунок власних коштів додаткових до встановлених законодавством гарантій утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ях громадян;
забезпечення виконання інших повноважень, визначених законом;
2) делеговані повноваження:
здійснення повноважень органу опіки та піклування відповідно до законодавства;
здійснення виявлення, обліку та соціального захисту дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, життю чи здоров’ю яких існує загроза;
участь у підготовці позовів до суду про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини у матері/батька без позбавлення їх батьківських прав, іншими позовами щодо захисту прав дитини, представлення у суді інтересів дитини;
забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, надання дітям статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, подальше влаштування та соціальний захист таких дітей;
забезпечення захисту прав дітей, розлучених із сім’єю;
здійснення діяльності, визначеної законодавством, щодо розвитку усиновлення та сімейних форм виховання, патронату над дитиною;
внесення відомостей про дітей до Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” у порядку, встановленому законодавством;
передання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку, піклування, влаштування у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей патронатних вихователів;
провадження діяльності з усиновлення дітей, в установленому законодавством порядку;
надання правової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також їхнім законним представникам, виконання повноважень щодо утримання та виховання таких дітей та осіб;
здійснення діяльності для розв’язання спорів між батьками щодо визначення материнства, батьківства, реєстрації народження дитини, виховання, визначення місця проживання дитини, щодо участі у вихованні дитини одного з батьків, що проживає окремо від дитини, а також спорів дітей з батьками.”;
7) частину третю статті 41 доповнити абзацом такого змісту:
“Незалежно від визначеного міською радою обсягу повноважень, виконавчі органи районних у містах рад у разі їх утворення обов’язково здійснюють повноваження органів опіки та піклування відповідно до закону.”;
8) частину четверту статті 42 доповнити пунктами такого змісту:
“182) очолює орган опіки та піклування, підписує його рішення та забезпечує контроль їх виконання;
183) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо соціальних послуг, забезпечення та захисту прав дитини, діяльності служб у справах дітей;
184) забезпечує створення сільською селищною, міською радою служби у справах дітей, її матеріально-технічне та кадрове забезпечення з урахуванням штатної чисельності, встановленої Законом України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”;
185) від імені органу опіки та піклування приймає рішення про утворення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та сімей патронатних вихователів, влаштування дітей у сімейні форми виховання та сімʼї патронатних вихователів;”
186) здійснює щодо дитини обов’язки, передбачені статтею 255 Сімейного кодексу України, у разі відсутності в територіальній громаді сім’ї патронатного вихователя або кількість таких сімей не відповідає потребі, визначеній у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і внаслідок цього відсутня можливість тимчасово влаштувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування, до сім’ї патронатного вихователя, — на період до утворення сім’ї патронатного вихователя в територіальній громаді або до подолання дитиною, її батьками чи іншими законними представниками складних життєвих обставин;.
8. У Законі України “Про місцеві державні адміністрації” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20-21, ст. 190 із наступними змінами)
1) частину другу статті 5 після слів “господарської діяльності” доповнити словами “, статті 4 Закону України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” та статті 42 цього Закону”;
2) статтю 42 доповнити частиною такого змісту:
“У складі служби у справах дітей обласної державної адміністрації утворюються відділи, які розташовуються в адміністративних центрах районів області та здійснюють повноваження служби у справах дітей обласної державної адміністрації на території відповідних районів.”.
9. У Законі України “Про охорону дитинства” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142 із наступними змінами):
1) у статті 1:
після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:
“сімейні форми виховання – прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, опіка (піклування) над дитиною, тобто передбачені законами України форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ї громадян з виконанням ними повноважень законного представника дитини. Утримання дітей у таких сім’ях фінансується з державного бюджету;”
У зв’язку з цим абзаци десятий - двадцять восьмий вважати відповідно абзацами одинадцятим - двадцять дев’ятим;
абзаци дванадцятий, двадцять шостий та двадцять сьомий викласти в такій редакції:
“діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, батьки яких не виконують батьківські обов’язки з виховання та утримання дитини з інших причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;”;
“прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 8 (крім випадку, коли усі прийомні діти є рідними братами та сестрами, кількість яких перевищує вісім осіб ) дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;”;
“дитячий будинок сімейного типу - сім’я, створена до 1 січня 2027 року, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від 5 до 10 (крім випадку, коли усі діти-вихованці є рідними братами та сестрами, кількість яких перевищує десять осіб) дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;”;
2) доповнити статтею 51 такого змісту:
“Стаття 51. Єдина інформаційно-аналітична система “Діти”
З метою впровадження єдиних стандартів і процедур у сфері забезпечення та захисту прав дітей центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечує функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” як функціональної підсистеми Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.
Єдина інформаційно-аналітична системи “Діти” забезпечує:
централізоване зберігання інформації про дітей у випадках, визначених законодавством;
здійснення моніторингу дотримання прав дітей;
сприяння ефективності діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та служб у справах дітей щодо захисту прав дітей;
ведення статистичного обліку дітей.
В Єдиній інформаційно-аналітичній системі “Діти” накопичується та зберігається інформація про дітей, які:
перебувають у складних життєвих обставинах;
залишились без батьківського піклування та дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування;
можуть бути усиновлені;
дітей, які влаштовані в сімейні форми виховання, усиновлених дітей;
проживають (цілодобово перебувають) в закладах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту дітей усіх форм власності;
під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану були переміщені (евакуйовані);
розлучені із сім’єю;
постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів;
інших дітей, які потребують соціального захисту, захисту прав та інтересів.
В Єдиній інформаційно-аналітичній системі “Діти” також накопичується та зберігається інформація про осіб, які бажають усиновити або взяти на виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та сім’ї опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, усиновлювачів, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
Порядок функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” та обробки даних у ній затверджується Кабінетом Міністрів України.”;
3) у статті 12:
у частині п’ятій слова “будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому” виключити;
після частини сьомої доповнити частиною такого змісту:
“У разі відмови надати згоду на медичне втручання батьками або особами, які їх замінюють, по відношенню до дитини віком до 14 років, якщо відсутність медичного втручання може призвести до тяжких наслідків для життя і здоров’я такої дитини, рішення про надання згоди на медичне втручання приймається у порядку, встановленому законодавством.”;
У зв’язку з цим частину восьму відповідно вважати частиною дев’ятою.
4) частину третю статті 15 викласти у такій редакції:
“У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається судом.”;
5) статтю 24 викласти в такій редакції:
“Стаття 24. Виявлення, влаштування, утримання і виховання дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Посадові особи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, працівники закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, поліцейські, громадяни та інші особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, безпосередню загрозу життю чи здоров’ю дитини, зобов’язані негайно повідомити про це службу у справах дітей районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міської, районної у місті (у разі її утворення), селищної, сільської ради або уповноважений орган Національної поліції за місцем її перебування, або за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112.
Діти, які залишились без батьківського піклування, у тому числі підкинуті, знайдені, безпритульні діти, діти, чиї батьки (один з них) тимчасово позбавлені батьківських прав, в порядку, встановленому законодавством, тимчасово влаштовуються в сім’ї патронатних вихователів, у яких створюються належні житлово-побутові умови та умови, спрямовані на забезпечення їх соціальної адаптації та підготовку до повернення у рідні сім’ї або влаштування в сімейні форми виховання, організовується надання правової, психологічної, медичної та іншої допомоги таким дітям. У виключних випадках допускається влаштування дитини до закладу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доставлення дитини до сім’ї патронатного вихователя, закладу може здійснюватися представниками служб у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх створення), селищних, сільських рад. Доставлення дитини до закладу може також здійснюватися представниками уповноважених органів Національної поліції. Про виявлення підкинутої, знайденої, безпритульної дитини та її передачу представнику закладу уповноважений орган Національної поліції невідкладно, але не пізніше 24 годин після виявлення або відібрання дитини, інформує службу у справах дітей районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міської, районної у місті (у разі її створення), селищної, сільської ради за місцем виявлення дитини.
Служба у справах дітей районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міської, районної у місті (у разі її створення), селищної, сільської ради забезпечує координацію роботи щодо встановлення місця перебування батьків (інших законних представників) дитини, соціального захисту дитини, надання батькам (іншим законним представникам) дитини послуг, спрямованих на усунення причин, які перешкоджають належному вихованню дитини.
За наявності правових підстав служба у справах дітей районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міської, районної у місті (у разі її створення), селищної, сільської ради протягом місяц вживає заходів для надання дитині статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та її влаштування в сімейну форму виховання або передачі на усиновлення.
Якщо з певних причин немає можливості влаштувати дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання в сім’ю, така дитина може бути влаштована в умови проживання, наближені до сімейних. Влаштування (зарахування) дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, на цілодобове перебування до закладів може здійснюватися тимчасово на строк, який необхідний для створення в територіальній громаді прийомної сім’ї або організації умов проживання, наближених до сімейних, але не більше ніж на шість місяців.
Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава.
До роботи з дітьми, які залишились без батьківського піклування, дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, залучаються особи, які мають високі моральні якості, відповідну професійну підготовку, не мають обмежень, передбачених пунктами 1 – 6, 8 – 12, 14 – 15 частини першої статті 212 Сімейного кодексу України. Працівники закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в разі вчинення проступку, не сумісного з продовженням зазначеної роботи, притягуються до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності у порядку, встановленому законом.
Контроль за умовами виховання і проживання дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на служби у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх створення), селищних, сільських рад та інші уповноважені органи.”
6) у статті 25:
у частині третій слова “в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї” замінити словами “в дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”;
частину четверту доповнити реченням такого змісту:
“Органи місцевого самоврядування забезпечують приведення житла, яке повертається для проживання дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа, до належного санітарно-гігієнічного стану, а також, у разі потреби, вирішують питання про списання заборгованості за житлово-комунальні послуги, які виникли до повернення житла дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа.”.
10. У абзаці четвертому пункту 2 частини п’ятої статті 17 Закону України “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 42, ст. 213 із наступними змінами) слова “та усиновителів” замінити словами “, піклувальників, усиновлювачів”.
11. У Законі України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 6, ст. 147 із наступними змінами):
1) у статті 1:
у частині першій:
абзац третій викласти у такій редакції:
“діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, батьки яких не виконують батьківські обов’язки з виховання та утримання дитини з інших причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;”;
після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:
“дитина, яка залишилася без батьківського піклування - це дитина, яка з будь-яких причин фактично не отримує догляду та/або піклування з боку батьків і потребує захисту держави. До надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, факт її залишення без батьківського піклування підтверджується результатами оцінки ситуації дитини, що проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України”;
У зв’язку з цим абзаци четвертий двадцять четвертий вважати відповідно абзацами п’ятим –двадцять п’ятим.
після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:
“умови проживання, наближені до сімейних - умови, створені для проживання групи дітей від 1 до 8 осіб, де до кожної дитини застосовується індивідуальний підхід у вихованні та задоволенні потреб, дітям забезпечується індивідуальний житловий простір (не більше двох дітей в кімнаті), можливість вільно пересуватися, брати участь в організації своєї життєдіяльності, побутових справах, веденні домашнього господарства, отримувати медичні, освітні та інші послуги поза межами закладу, створено умови для інтеграції дитини в життя територіальної громади та суспільство;”;
У зв’язку з цим абзаци восьмий – двадцять п’ятий вважати відповідно абзацами дев’ятим - двадцять шостим.
абзаци одинадцятий, дванадцятий, дев’ятнадцятий, двадцять третій викласти в такій редакції:
“передача до прийомної сім’ї - влаштування дитини на виховання та для спільного проживання в сім’ю, за згодою прийомних батьків та дитини, якщо за віком та рівнем розвитку вона може її висловити;”;
“передача до дитячого будинку сімейного типу - влаштування дитини на виховання та для спільного проживання в сім’ю, за згодою батьків-вихователів та дитини, якщо за віком та рівнем розвитку вона може її висловити;”;
“місце походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування - територіальна громада, з якою дитина має найбільш значущий звʼязок, що визначається органом опіки та піклування за сукупністю критеріїв, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; ”;
“соціальний супровід - комплексна соціальна послуга, що надається дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також прийомним батькам, батькам-вихователям, опікунам, піклувальникам, усиновлювачам за місцем їхнього проживання;”;
доповнити частиною другою такого змісту:
“Інші терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законах України “Про охорону дитинства“, “Про соціальні послуги“ та інших законодавчих актах України.”;
2) у частині третій статті 4:
у абзаці третьому слова “у Житловому кодексі Української РСР” замінити словом “законодавством”;
абзац одинадцятий викласти у такій редакції:
“мінімального стандарту соціальної допомоги на утримання дитини в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, сім’ї патронатного вихователя, державної допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, а також грошового забезпечення прийомних батьків, батьків-вихователів, оплати послуг патронатного вихователя та його помічника.”;
3) статтю 6 викласти в такій редакції:
“Стаття 6. Пріоритети форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім’ї громадян України - під опіку або піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, на усиновлення.
Форма влаштування обирається для кожної дитини індивідуально з метою забезпечення її найкращих інтересів за результатами оцінки потреб дитини, що проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо з певних причин немає можливості влаштувати дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання в сім’ю, така дитина може бути влаштована в умови проживання, наближені до сімейних. Влаштування (зарахування) дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, на цілодобове перебування до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, може здійснюватися тимчасово на строк, який необхідний для створення в територіальній громаді сімейної форми виховання або організації умов проживання, наближених до сімейних, але не більше ніж на шість місяців.
Роз'єднання братів і сестер під час влаштування в сімейні форми виховання або усиновлення не допускається.
В окремих випадках, за умови, що вичерпані всі можливості для усиновлення або влаштування братів і сестер на виховання в одну сім'ю, орган опіки та піклування може надати згоду на роз'єднання братів і сестер при влаштуванні в сім’ю в разі коли:
неповнорідні брати, сестри (один з них) влаштовуються на виховання в сім’ю родичів по лінії споріднення;
братам, сестрам не відомо про існування один одного;
протягом шести місяців не виявлено бажаючих прийняти усіх братів, сестер на виховання в одну сім’ю, за умови забезпечення їх одночасного влаштування в сімейні форми виховання та створення умов для спілкування та підтримання стосунків;
один з братів, сестер відмовляється від влаштування в сім’ю та бажає проживати (перебувати) в закладі для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, або в умовах наближених до сімейних, в той час як інші брати, сестри надали таку згоду;
здійснюється влаштування в сімейну форму виховання або усиновлення дитини, яка виховується в закладі, для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в той час, як її брати, сестри проживають в сім'ях громадян;
один з братів, сестер страждає на тяжке захворювання, що вимагає спеціального догляду за дитиною;
наявні інші обставини, що унеможливлюють влаштування дітей на виховання в одну сім'ю, підтверджені відповідними документами.
Роз'єднання братів і сестер у зв'язку з відмовою прийомних батьків, батьків-вихователів, кандидатів в опікуни, піклувальники, усиновлювачі від усиновлення або прийняття на виховання будь-кого з них не допускається.
Порядок передачі дітей на усиновлення, під опіку, піклування, виховання та спільне проживання в прийомні сім’ї або дитячі будинки сімейного типу, влаштування (зарахування) на цілодобове перебування в заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Для реалізації права дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, на сімейне виховання районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад забезпечують створення та підтримку сімейних форм виховання, усиновлення та патронату над дитиною.
Для розвитку сімейних форм виховання, усиновлення та патронату над дитиною місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад забезпечують:
проведення, у взаємодії з організаціями громадянського суспільства, інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення щодо сімейних форм виховання, усиновлення та патронату, зокрема шляхом розміщення соціальної реклами, інформаційних та довідкових матеріалів на своїх офіційних веб-сайтах, в соціальних мережах, а також в процесі своєї професійної діяльності;
щорічний аналіз ситуації щодо виявлення та влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та визначення потреби у створенні сімейних форм виховання, розвитку усиновлення та патронату над дитиною;
планування та реалізацію заходів, зокрема шляхом розроблення і впровадження регіональних і місцевих програм і стратегій, спрямованих на популяризацію сімейних форм виховання, усиновлення та патронату над дитиною, залучення кандидатів, створення і підтримку прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів, піклувальників, сімей патронатних вихователів та усиновлювачів.”;
4) у статті 8:
частину другу доповнити реченням такого змісту:
“Державна соціальна допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях виплачується на кожну дитину у розмірах, установлених Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми» для допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.”;
після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
“Державна соціальна допомога на осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, які навчаються у закладах загальної середньої освіти, за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, виплачується до закінчення такими особами відповідних закладів освіти у розмірі, що становить 95 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми”, для осіб з інвалідністю - до досягнення ними 23-річного віку у розмірі, що становить 145 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми”. У разі якщо на особу з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виплачуються призначені у встановленому порядку пенсія, аліменти, соціальна стипендія, державна допомога (крім державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства), посадовий оклад, розмір державної соціальної допомоги на таку особу визначається як різниця між 95 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми” (для особи з інвалідністю - 145 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми”) та розміром призначених пенсії, аліментів, соціальної стипендії, державної допомоги, посадового окладу.”;
У зв’язку з цим частини третю – дев’яту вважати відповідно четвертою –десятою.
частину четверту викласти в редакції:
“Право на повне державне забезпечення мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання у закладах загальної середньої освіти з цілодобовим перебуванням, за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти до закінчення відповідних закладів освіти.”;
після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:
“Особам з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які після досягнення 18-річного віку продовжують навчання в закладах загальної середньої освіти та не перебувають на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, або на утриманні в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, виплачується допомога у розмірах, встановлених частиною третьою цієї статті, на період до закінчення відповідного закладу освіти.”;
У зв’язку з цим частини п’яту-десяту відповідно вважати шостою-одинадцятою.
у частині шостій слова “не менше 150 відсотків розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, а після досягнення такими дітьми 18 років - у розмірі не меншому 150 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб” замінити словами “не менше 30 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми”;
частину дев’яту викласти в редакції:
“Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше 120 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми” для дітей віком від 6 до 18 років та 115 відсотків розміру базової (орудної) величини, встановленої відповідно до частини третьої статті 18 Закону України “Про державну допомогу сімʼям з дітьми” для осіб старше 18 років. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.”;
у частині десятій слова “до двадцяти трьох років” виключити;
5) частину першу статті 9 після слів “у сім’ях опікунів,” доповнити словом “піклувальників,”;
6) статті 11-15 викласти у такій редакції:
“Стаття 11. Органи опіки та піклування
Органами опіки та піклування є районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
У містах з районним поділом, у яких за рішенням територіальної громади міста або міської ради створено районну у місті раду, виконання функцій органу опіки та піклування забезпечують виконавчі органи відповідних районних у містах рад. У разі, якщо у місті з районним поділом районні у місті ради не утворені, виконання функцій органу опіки та піклування забезпечують виконавчі органи відповідної міської ради.
Органи опіки та піклування реалізують надані законодавством повноваження щодо забезпечення захисту прав та інтересів дітей на відповідній території.
Основними завданнями органу опіки та піклування щодо захисту прав та законних інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є:
виявлення, облік та влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування;
розвиток сімейних форм виховання та провадження діяльності з усиновлення;
забезпечення реалізації прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист;
здійснення контролю за умовами утримання, виховання та додержанням прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Орган опіки та піклування очолює голова районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, міський, сільський, селищний голова. У містах з районним поділом, у яких за рішенням територіальної громади міста або міської ради створено районну в місті раду, орган опіки та піклування очолює голова відповідної ради.
Рішення органу опіки та піклування є обов’язковими до виконання та можуть бути оскаржені в суді.
Стаття 12. Функції служби у справах дітей щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.
Функції служб у справах дітей щодо захисту прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі щодо виявлення, обліку, влаштування, організації соціального та правового захисту, контролю за умовами утримання і виховання, визначаються Законом України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”.
Стаття 13. Облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ведеться службами у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, міських, районних у містах (у разі їх створення), селищних, сільських рад, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ведеться з метою удосконалення соціального захисту таких дітей, реалізації їх права на здоровий розвиток та сімейне виховання, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, служб у справах дітей щодо захисту прав таких дітей, забезпечення статистичного обліку таких дітей в інтересах самих дітей.
Накопичення, обробка та зберігання інформації про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється в обліково-статистичній картці дитини в Єдиній інформаційно-аналітичній системі “Діти”.
Порядок функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 14. Облік та підготовка кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів
Ведення обліку кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів покладається на служби у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад і здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для забезпечення стабільних і безпечних умов для виховання та розвитку дітей кандидати в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів зобов’язані пройти курс підготовки за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству.
Порядок підготовки кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Підготовку кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів здійснюють фахівці (тренери, психологи), які пройшли навчання за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, та володіють компетенціями щодо підготовки кандидатів.
Діяльність з підготовки фахівців, які здійснюють підготовку кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, помічники патронатних вихователів, провадиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 15. Соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа
Соціальний супровід є обов’язковою соціальною послугою, яка надається за місцем проживання сім’ї, в якій виховуються діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа на постійній основі. Соціальний супровід дієздатних осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється за їх письмовою заявою.
Соціальний супровід дітей, які усиновлені, здійснюється в обов’язковому порядку протягом одного року після усиновлення, надалі соціальний супровід може здійснюватись за бажанням усиновлювачів або дитини.
Завдання соціального супроводу - сприяти адаптації дитини в новій сім’ї, створенню позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, забезпеченню оптимальних умов життя дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа та захисту їх прав.
Соціальний працівник або інший фахівець, який здійснює соціальний супровід дитини та сім’ї, є посередником між усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, на які покладено вирішення питань життєзабезпечення дітей, і не є представником органів контролю.
Соціальний супровід дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа здійснюється відповідно до державного стандарту надання соціальної послуги, затвердженого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері соціальної політики.”;
7) у статті 16:
назву статті викласти в такій редакції:
“Стаття 16. Обліково-статистична картка дитини в Єдиній електронній інформаційно-аналітичній системі “Діти””;
у першому реченні частини першої слова “дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування” замінити словами “дитини, яка заповнюється в Єдиній інформаційно-аналітичній системі “Діти”;
у другому реченні частини першої слово “спадковість,” виключити;
у частині другій слова “дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування” замінити словом “дітей”;
частину третю викласти у такій редакції:
“Після досягнення дитиною повноліття інформація, яка міститься в її обліково-статистичній картці, надається службою у справах дітей на вимогу такої дитини протягом трьох днів від дня звернення. У разі усиновлення дитини, інформація, яка міститься в її обліково-статистичній картці, видається усиновлювачам після винесення відповідного рішення судом.”;
8) у статті 17:
у частині першій та третій слова “для сім’ї, дітей та молоді” виключити;
після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:
“Підготовка до самостійного життя дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, які проживають в сімейних формах виховання, здійснюється їхніми опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями.”;
У зв'язку з цим частину п’яту вважати відповідно частиною шостою;
частину шосту викласти в такій редакції:
“З метою підготовки до самостійного життя дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа після вибуття їх із прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів, піклувальників місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують надання таким дітям (особам) під час їх проживання у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, сім’ях опікунів, піклувальників додаткових соціальних (денний догляд, соціальна реабілітація тощо), медичних, реабілітаційних та інших послуг відповідно до законодавства.”;
9) статтю 18 викласти в такій редакції:
“Стаття 18. Створення і функціонування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Створення і функціонування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від підпорядкування таких закладів, здійснюються в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У таких закладах створюються умови проживання, наближені до сімейних.
З метою недопущення дискримінації дітей за соціальним походженням в офіційних назвах таких закладів забороняється зазначати категорію осіб, які утримуються і виховуються в цих закладах.
Створення закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими обʼєднаннями, благодійними, релігійними організаціями та громадянами здійснюється за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, службою у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Установчі документи таких закладів та зміни до них також підлягають погодженню з відповідною службою у справах дітей (органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей).
Порядок створення, реорганізації, ліквідації закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також положення про ці заклади затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення умов утримання та виховання дітей у таких закладах здійснюється згідно із законодавством та за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Контроль за дотриманням прав та інтересів дітей у таких закладах та оцінку стану роботи з організації соціально-правового захисту дітей, влаштованих до них, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, його територіальні органи та служби у справах дітей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
10) статтю 20 виключити;
11) статті 28 та 29 викласти в такій редакції:
“Стаття 28. Влаштування дітей, залишених батьками в закладах охорони здоровʼя
У разі залишення дитини батьками в закладі охорони здоровʼя, служба у справах дітей за місцезнаходженням відповідного закладу вживає заходів для тимчасового влаштування дитини (зокрема в сім’ю патронатного вихователя), передачі її на усиновлення після досягнення дитиною двомісячного віку або влаштування під опіку, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Стаття 29. Тимчасове влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
У разі встановлення факту відсутності батьківського піклування щодо дитини служба у справах дітей зобов’язана протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування такої дитини до вирішення питання про форму влаштування дитини.
Тимчасове влаштування дитини в разі відсутності батьківського піклування здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У разі, якщо в територіальній громаді відсутня сім’я патронатного вихователя або кількість таких сімей не відповідає потребі, визначеній у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і внаслідок цього відсутня можливість тимчасово влаштувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування, до сім’ї патронатного вихователя, така дитина передається голові органу опіки та піклування. Голова органу опіки та піклування, зазначений в статті 12 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, здійснює щодо такої дитини обов’язки, передбачені статтею 255 Сімейного кодексу України, на період до утворення сім’ї патронатного вихователя або до подолання дитиною, її батьками чи іншими законними представниками складних життєвих обставин.”;
12) статтю 30 викласти в такій редакції:
“Стаття 30. Повідомлення про дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Особа, якій стало відомо про дитину, яка залишилася без батьківського піклування, дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, зобов’язана негайно повідомити про таку дитину службу у справах дітей або уповноважений орган Національної поліції за місцем її перебування, або за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112.
Служба у справах дітей разом з уповноваженим органом Національної поліції після одержання відомостей про дитину, яка залишилася без батьківського піклування, дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, зобов’язані негайно провести обстеження умов перебування дитини та обставин відсутності батьківського піклування і, у разі неможливості передачі дитини на виховання батькам (одному з них), протягом одного місяця вжити заходів щодо надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Встановлення фактів відсутності батьківського піклування реєструється в Єдиній інформаційно-аналітичній системі “Діти”.”;
13) у статті 31:
в назві та тексті статті після слів “батьки-вихователі” у всіх відмінках доповнити словами “прийомні батьки” у відповідному відмінку;
перше речення частини першої викласти в редакції:
“Батьки-вихователі, прийомні батьки є законними представниками своїх вихованців та прийомних дітей і представляють їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, органах місцевого самоврядування без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.”;
у частині другій слова “дитячих будинків сімейного типу” замінити словами “прийомних батьків”;
у частині третій:
абзац другий викласти у такій редакції:
“представляти дитину, захищати її права та інтереси без спеціальних на те повноважень;”;
абзац третій після слів “дітей-вихованців” доповнити словами “прийомних дітей”;
абзац десятий частини четвертої викласти в такій редакції:
“повідомляти службу у справах дітей в разі виникнення в дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей.”
частину шосту після слів “сімейного типу,” доповнити словами “прийомній сімʼї”;
доповнити частиною такого змісту:
“Батьки-вихователі, прийомні батьки мають право на отримання соціальної послуги тимчасового відпочинку для осіб, які здійснюють догляд за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
14) у частині першій статті 397 слова “центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді” замінити словами “надавачами соціальних послуг”;
15) статті 3910 викласти в такій редакції:
“Стаття 3910. Профілактика безпритульності серед дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа
Профілактику безпритульності серед дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа здійснюють служби у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції.
Особа, якій стало відомо про дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування, особу з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яка не навчається чи не працює, не має певного місця проживання, самовільно залишила сім’ю, в якій вона виховується чи заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, безпосередню загрозу життю чи здоров’ю дитини, зобов’язана негайно повідомити про таку дитину та особу службу у справах дітей або уповноважений орган Національної поліції за місцем її перебування, або за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112.
Служба у справах дітей забезпечує вирішення питань про влаштування безпритульних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, надання їм необхідних освітніх, соціальних, медичних та інших послуг відповідно до потреб. Після вибуття дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа з прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів, піклувальників, закінчення навчання в закладах освіти такі діти та особи забезпечуються соціальним житлом в порядку встановленому законодавством, та залучаються до навчання чи працевлаштування.”;
16) статтю 3912 викласти в такій редакції:
“Стаття 3912. Фінансування перебування осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під час канікул
Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що є учнями закладів професійної (професійно-технічної), студентами закладів передвищої та вищої освіти, під час своїх канікул можуть перебувати в гуртожитках таких закладів, за рахунок коштів, визначених частинами першою та другою статті 9 цього Закону.”.
12. У тексті Закону України “Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 43, ст. 417) слова “Національна соціальна сервісна служба України” замінити словами “Державна служба України у справах дітей”.
13. У Законі України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., № 29, ст. 389 із наступними змінами):
1) абзац другий статті 1 після слів “робіт та послуг,” доповнити словами “у тому числі соціальних послуг, послуг з цілодобового проживання (перебування), догляду та виховання дітей,”;
2) частину шосту статті 2 після слів “державних резервів” доповнити словами “державного нагляду (контролю) у сфері надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей”;
3) абзац перший та другий частини п’ятої статті 4 після слів “надання послуг” доповнити словами “, у тому числі соціальних послуг, послуг з цілодобового проживання (перебування), догляду та виховання дітей,”;
4) у статті 6:
перше речення абзацу п’ятого частини першої викласти у такій редакції:
“звернення фізичної особи (фізичних осіб), у тому числі дитини (дітей), про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю та/або правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю дитини, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності)”;
абзац другий частини четвертої статті 6 доповнити словами “, крім випадків виявлення порушень, що спричинили шкоду правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю дитини. Строк здійснення позапланового заходу у такому разі може бути продовжений на десять робочих днів”;
5) у статті 7:
частину першу доповнити абзацом такого змісту:
“Рішення про проведення позапланового заходу для перевірки порушень, що спричинили шкоду правам, законним інтересам, життю чи здоров’ю дитини приймається протягом двох робочих днів від дати надходження звернення від фізичної особи (фізичних осіб), у тому числі дитини (дітей).”;
перше речення частини сьомої після слів “надання послуг” доповнити словами “, у тому числі соціальних послуг, послуг з цілодобового проживання (перебування), догляду та виховання дітей,”;
6) у статті 8:
частину першу доповнити абзацом такого змісту:
“Орган державного нагляду (контролю) у сфері надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей має право опитувати дитину (дітей) у присутності психолога.”;
частину другу доповнити абзацом такого змісту:
“Орган державного нагляду (контролю) у сфері надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей зобов’язаний повідомити орган опіки та піклування про необхідність вилучення дитини (дітей) у суб’єкта господарювання, який надає дитині (дітям) соціальні послуги, послуги з цілодобового проживання (перебування), догляду та виховання.”.
14. У статті 2 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 27, ст. 226):
абзац шостий та сьомий частини першої виключити;
доповнити частиною другою такого змісту:
“2. Інші терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законах України “Про соціальні послуги”, “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, “Про охорону дитинства”, “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про житловий фонд соціального призначення”, “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та інших законодавчих актах України.”.
15. У Законі України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11 із наступними змінами):
1) абзац дев’ятий пункту 1 частини першої статті 4 викласти у такій редакції:
“патронатних вихователів, їх помічників, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків;”;
2) у пункті 1 частини першої статті 7:
у абзаці першому слова “абзацу сьомого” замінити словами “осіб, зазначених у абзаці сьомому, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків”;
після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:
“для батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків - на суму грошового забезпечення, визначену для відповідного дитячого будинку сімейного типу чи прийомної сім’ї.”;
У зв’язку з цим абзац третій – четвертий вважати відповідно абзацом четвертим – п’ятим.
доповнити абзацом такого змісту:
“Нарахування та сплата єдиного внеску за батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, окремо за кожного з батьків, виходячи із суми грошового забезпечення, визначеної для відповідного дитячого будинку сімейного типу або прийомної сім’ї, але не менше ніж мінімальний страховий внесок.”.
16. Частину першу статті 5 Закону України “Про судовий збір” (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87 із наступними змінами) доповнити новими пунктами 152, 153, 154 такого змісту:
“152) орган опіки та піклування, прокурор, опікун, піклувальник, особа в сім’ї якої виховується дитина, а також дитина, яка досягла чотирнадцяти років, - за подання позовів про позбавлення батьківських прав;
153) орган опіки та піклування, прокурор - за подання заяви про тимчасове позбавлення батьків дитини (одного з них) батьківських прав;
154) орган опіки та піклування, прокурор, опікун, піклувальник, прийомні батьки, батьки-вихователі, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років - за подання заяв про скасування усиновлення або визнання його недійсним;”.
17. У Законі України “Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112” (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 49, ст. 560 із наступними змінами):
1) у статті 1:
у частині першій;
пункт 2 після слів “допомоги населенню” доповнити словами “та службами у справах дітей”;
у пункті 7 слова “відповідних підрозділів екстреної допомоги населенню для надання такої допомоги” замінити словами “відповідних підрозділів екстреної допомоги населенню та служб у справах дітей для надання екстреної допомоги населенню”;
пункт 9 викласти в такій редакції:
“9) принцип “єдиного вікна” - принцип, відповідно до якого доступ до всіх екстрених служб (однієї із них) та служб у справах дітей забезпечується за єдиним телефонним номером 112;”;
частину другу після слів “Про екстрену медичну допомогу”,” доповнити словами “, Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”;
2) частину другу статті 3 викласти в такій редакції:
“2. До суб’єктів системи 112 належать Служба 112, оперативно-диспетчерські служби, підрозділи екстреної допомоги населенню та служби у справах дітей.”;
3) пункт 1 частини четвертої статті 5 викласти в редакції:
“1) функціонування та взаємодії оперативно-диспетчерських служб, підрозділів екстреної допомоги населенню та служб у справах дітей, що належать до сфери їх управління, з Службою 112;”;
4) у статті 6:
у частині першій:
пункт 2 після слів “екстрених служб” доповнити словами “та служб у справах дітей”;
пункт 3 доповнити словами “та служб у справах дітей”;
частину третю доповнити словами “та службам у справах дітей”;
доповнити частиною такого змісту:
“51. Служби у справах дітей забезпечують:
1) отримання екстрених комунікацій та інформації про них від Служби 112, зокрема шляхом інформаційного обміну між інформаційно-комунікаційною системою 112 та Єдиною інформаційно-аналітичною системою “Діти”;
2) цілодобове реагування на повідомлення про загрозу життю і здоровʼю дитини, жорстоке поводження з дитиною, дитину, залишену без батьківського піклування;
3) взаємодію із Службою 112.”.
18. У Законі України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (Відомості Верховної Ради, 2015 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами):
1) абзац третій частини сьомої статті 4 після слів “міської чи районної у місті” доповнити словами “(у разі її створення), сільської, селищної”;
2) у статті 11:
абзац восьмий частини третьої доповнити словами “, сімей патронатних вихователів”;
у частині восьмій:
пункт 123 викласти в такій редакції:
“123) прийняття рішень про забезпечення функціонування внутрішньо переміщених прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей з дітьми, над якими встановлено опіку чи піклування, до яких діти влаштовані згідно з рішеннями районних, районних у містах Києві чи Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських чи районних у містах (у разі їх створення), сільських, селищних рад тих адміністративно-територіальних одиниць, з яких здійснюється внутрішнє переміщення у зв’язку з обставинами, визначеними у частині першій статті 1 цього Закону;”;
пункт 124 після слів “дитячим будинкам сімейного типу” доповнити словами “прийомним сім’ям, сім’ям патронатних вихователів,”;
у частині дев’ятій:
абзац дванадцятий після слів “містах рад” доповнити словами “служб у справах дітей”;
абзац тринадцятий після слів “дитячим будинкам сімейного типу” доповнити словами “прийомним сім’ям, сім’ям патронатних вихователів,”.
19. Частину шосту статті 16 Закон України “Про соціальні послуги” (Відомості Верховної Ради, 2019 р., № 18, ст. 73 із наступними змінами) доповнити пунктами 19 та 20 такого змісту:
“19) корекційна програма для батьків дитини з метою зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі поведінки та відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків;
20) підготовка з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та психологічна підтримка сімей, у яких виховуються такі діти.”.
ІІ. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 5 та підпункту 4 пункту 11 розділу І цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2027 року.
2. Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України, у сфері соціальної політики, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, шляхом проведення експерименту, строк якого становить не менше пʼяти років. Порядок проведення експерименту встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Голова
Верховної Ради України
Документи
Результат
Голосування триває від 03 лютого 2026 р. до 17 лютого 2026 р.
Згодні
0 (0%)
Незгодні
0 (0%)
Пропозиції:
0
Проголосували:
0
Щоб взяти участь у голосуванні необхідна авторизація
Увійдіть на платформу зараз та зробіть свій вибір! Ваша думка важлива, долучіться до змін
УвійтиВсього пропозицій: 0
Редакції чи пропозиції відсутні