Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо запровадження інституту Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми та окремих положень, які регулюють питання у цій сфері

ПРОЕКТ

Вноситься

Кабінетом Міністрів України

Ю. СВИРИДЕНКО

„ ” 2026 р.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо запровадження інституту Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми та окремих положень, які регулюють питання у цій сфері

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є :

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Законі України „Про протидію торгівлі людьми” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012 р., № 19-20, ст. 173 із наступними змінами):

1) преамбулу доповнити словами „з урахуванням Закону України „Про адміністративну процедуру”;

2) у частині першій статті 1:

у абзаці тринадцятому після слів „комплекс заходів” доповнити словами „з урахуванням адміністративної процедури”;

доповнити новим абзацом такого змісту:

„Національний доповідач з питань протидії торгівлі людьми (далі – Національний доповідач) – незалежна посадова особа, уповноважена для проведення моніторингу діяльності державних органів влади та органів місцевого самоврядування, стосовно виконання ними вимог законодавства з протидії торгівлі людьми”;

3) пункт п’ятий частини першої статті 3 викласти в такій редакції:

„5) взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування між собою, з відповідними органами, які здійснюють боротьбу з торгівлею людьми, з громадськими об’єднаннями і міжнародними організаціями, медіа, іншими особами, в тому числі Національним доповідачем;”;

4) частини першу та другу статті 5 викласти в такій редакції:

„1. Суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, є:

1) Президент України;

2) Кабінет Міністрів України;

3) центральні органи виконавчої влади;

4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

5) місцеві державні адміністрації;

6) органи місцевого самоврядування;

7) закордонні дипломатичні установи України;

8) заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

9) інші органи та установи, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері протидії торгівлі людьми.

2. У здійсненні заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, беруть участь за згодою, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання та окремі жінки і чоловіки.”;

5) доповнити новою статтею в такій редакції:

„Стаття 52. Повноваження національного координатора у сфері протидії торгівлі людьми

Національний координатор у сфері протидії торгівлі людьми:

1) забезпечує стратегічне лідерство та формування узгодженого і комплексного підходу до заходів реагування на національному рівні;

2) координує діяльність державних інституцій у сфері протидії торгівлі людьми в партнерстві з громадянським суспільством і лідерами з числа постраждалих осіб;

3) сприяє розробці, упровадженню, моніторингу й оцінці національних стратегій, політик (включно з національними планами дій) і заходів, а також керує цими процесами;

4) забезпечує комплексний підхід до протидії всім формам торгівлі людьми;

5) забезпечує публічну звітність щодо результатів застосування заходів у сфері протидії торгівлі людьми;

6) забезпечує належне ресурсне та фінансове забезпечення заходів із протидії торгівлі людьми на постійній основі.”;

6) статтю 6 викласти в такій редакції:

„Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України

1. Кабінет Міністрів України безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації:

1) спрямовує, координує та контролює роботу суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, зазначених у пунктах 3-9 частини першої статті 5 цього Закону;

2) затверджує:

а) порядок встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

б) порядок утворення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми;

в) Стратегію протидії торгівлі людьми та здійснює контроль за її реалізацією;

г) Національний механізм взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та контролює його реалізацію;

ґ) форму опитувальника щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та довідки про встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

д) форму довідки, що підтверджує факт звернення іноземця чи особи без громадянства за встановленням статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України;

е) положення про заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми;

3) встановлює порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

4) призначає на посаду та звільняє з посади Національного доповідача.”;

7) у статті 7:

у пункті 6 частини першої слово „процедура” замінити словом „порядок”;

доповнити новою частиною такого змісту:

„3. Центральні органи виконавчої влади співпрацюють з Національним доповідачем, сприяють проведенню ним моніторингу, зокрема надають необхідну інформацію, доступ до документів, матеріалів та інформації, необхідної для виконання завдань Національного доповідача.”;

8) статтю 8 викласти у такій редакції:

„Загальні повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері протидії торгівлі людьми

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації відповідно до визначених в установленому порядку повноважень у сфері протидії торгівлі людьми:

1) розробляють та затверджують регіональні програми з питань протидії торгівлі людьми;

2) беруть участь у реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми;

3) беруть участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

4) забезпечують координацію діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;

5) організовують інформаційні кампанії, у тому числі з використанням медіа, проводять просвітницькі заходи для різних груп населення;

6) проводять заходи, що сприяють та забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків, викоріненню передумов торгівлі людьми, зокрема щодо вирішення проблеми зайнятості, запобігання домашньому насильству та дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

7) вживають заходи для підвищення рівня обізнаності серед батьків та осіб, які їх замінюють, щодо протидії торгівлі дітьми, попередження домашнього насильства та дискримінації за ознакою статі та осіб, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах.

8) організовують навчання для фахівців, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми.

2. Органи місцевого самоврядування у межах наданої їм компетенції у сфері протидії торгівлі людьми:

1) беруть участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку;

2) забезпечують проведення соціальної роботи, надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми;

3) організовують інформаційні кампанії, у тому числі з використанням медіа;

4) забезпечують створення та підтримку пунктів консультування та розповсюдження інформаційно-просвітницьких матеріалів з питань протидії торгівлі людьми;

5) проводять заходи, що сприяють викоріненню передумов торгівлі людьми, зокрема щодо запобігання домашньому насильству та дискримінації за ознакою статі, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування співпрацюють з Національним доповідачем, сприяють проведенню ним моніторингу, зокрема, надають необхідну інформацію, доступ до документів, матеріалів та інформації, необхідної для виконання завдань Національного доповідача.”;

9) частину третю статті 13 доповнити словами „а також з Національним доповідачем.”;

10) частину першу статті 14 викласти в такій редакції:

„1. Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися за місцем перебування до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської, Севастопольської міської, районної в місті Києві, Севастополі державної адміністрації, органу місцевого самоврядування із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів Національної поліції щодо захисту прав і свобод.”;

11) у статті 15:

у частині першій слово „процедура” замінити словом „порядок”;

у частині другій слова „місцевою державною адміністрацією” виключити;

частину третю викласти в такій редакції:

„3. Рішення щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, приймається центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та у строк, що не повинен перевищувати 45 робочих днів з дати подання особою заяви.”;

абзац другий частини четвертої викласти в такій редакції:

„У разі відмови у встановленні статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, особа має право оскаржити таке рішення в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України „Про адміністративну процедуру” або в судовому порядку”;

частину п’яту викласти в такій редакції:

„5. Статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, встановлюється на два роки.

Строк дії статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, може бути пролонговано за необхідності продовження надання особі допомоги, передбаченої частиною першою статті 16 цього Закону, але не більше як на два роки.”;

12) у статті 23:

у частині другій після слів „місцева державна адміністрація” доповнити словами „Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування,”, після слів „на території якої” доповнити знаком і словом „/якого”;

у частині третій після слів „місцева державна адміністрація” доповнити словами „Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування”;

13) доповнити новим розділом VII¹ такого змісту:

„VII¹ Національний доповідач з питань протидії торгівлі людьми

Стаття 26¹. Правовий статус, права та повноваження Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми

1. Національний доповідач є особою, статус якої визначається цим Законом та положенням про Національного доповідача, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Національний доповідач здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.

2. Національний доповідач призначається на посаду Кабінетом Міністрів України строком на п’ять років за результатами відкритого конкурсу, порядок проведення якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стосовно осіб, які претендують на зайняття посади Національного доповідача, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка, передбачена Законами України „Про очищення влади”, „Про запобігання корупції”.

Особи, які претендують на зайняття посади Національного доповідача, до призначення на відповідну посаду подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до Закону України „Про запобігання корупції”.

На Національного доповідача поширюється дія Закону України „Про запобігання корупції”.

Повноваження Національного доповідача не можуть бути припинені чи обмежені у разі введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Національний доповідач звільняється з посади Кабінетом Міністрів України достроково у разі:

1) подання заяви про складення своїх повноважень;

2) наявності медичного висновку про неможливість виконувати обов’язки за станом здоров’я;

3) набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи або визнання особи недієздатною;

4) набрання законної сили рішенням суду про вчинення кримінального правопорушення;

5) набрання законної сили рішенням суду, яким накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією;

6) припинення громадянства України;

7) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою;

8) смерті.

3. Національним доповідачем може бути особа, яка є громадянином України, проживає в Україні останні п’ять років, має вищу освіту за спеціальностями у сфері права, публічного управління, соціальної роботи, психології або іншими релевантними спеціальностями та/або професійного досвіду у сфері протидії торгівлі людьми, захисту прав людини чи суміжних сферах не менше двох років.

Не може бути Національним доповідачем особа:

1) яка має незняту чи непогашену в установленому законом порядку судимість;

2) обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду;

3) яка за рішенням суду була притягнута до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення та/або правопорушення, пов’язаного з корупцією.

4. Національний доповідач не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, із статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу заробітну плату (за винятком провадження викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

Національний доповідач не може брати участі в будь-якій політичній діяльності.

5. Національний доповідач має право:

1) відвідувати, а також звертатися до суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, інших державних органів влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадських об’єднань з метою отримання інформації про стан реалізації законів та державної політики у сфері протидії торгівлі людьми;

2) отримувати інформацію про стан розгляду судами справ щодо торгівлі людьми, зокрема кількість розглянутих по суті справ, винесених вироків та засуджених осіб;

3) перевіряти стан додержання законодавства у сфері протидії торгівлі людьми суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері;

4) на ознайомлення з документами та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах у встановленому законодавством порядку;

5) проводити консультації з жінками та чоловіками, які постраждали від торгівлі людьми, з метою виконання своїх повноважень;

6) у співпраці з міжнародними організаціями та громадськими об’єднаннями проводити дослідження рівня обізнаності населення про проблему торгівлі людьми, а також якість допомоги та наданих послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми;

7) вносити в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері протидії торгівлі людьми;

8) відвідувати без попереднього повідомлення про час і мету відвідування заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми та інші заклади, які надають допомогу постраждалим особам;

9) надавати рекомендації суб’єктам, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, зазначеним у пунктах 2-9 частини першої статті 5, щодо виконання ними повноважень у сфері протидії торгівлі людьми;

10) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з метою представлення результатів незалежного моніторингу для вжиття заходів з питань, які потребують особливої уваги.

6. Національний доповідач:

1) проводить незалежний моніторинг виконання державними органами влади та органами місцевого самоврядування вимог законодавства з протидії торгівлі людьми;

2) проводить оцінку тенденцій у сфері торгівлі людьми та причин її вчинення;

3) здійснює аналіз вжитих заходів щодо протидії торгівлі людьми, включаючи попередження торгівлі людьми, боротьбу зі злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, та надання допомоги постраждалим особам;

4) здійснює збір та аналіз статистичних даних у тісній співпраці з відповідними організаціями громадянського суспільства, що діють у цій сфері;

5) здійснює контроль за забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які постраждали від торгівлі людьми;

6) поширює кращий досвід у сфері протидії торгівлі людьми, сприяє обміну досвідом у цій сфері між суб’єктами які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, зокрема, щодо запобігання, виявлення, розслідування та переслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, а також виявлення та надання допомоги постраждалим особам;

7) співпрацює за їх згодою з постраждалими жінками і чоловіками, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями, а також із суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, з метою виявлення проблемних питань та надання рекомендацій щодо шляхів їх вирішення, у тому числі: стосовно запобігання експлуатації; уникнення віктимізації постраждалих осіб; захисту постраждалих шляхом посилення ідентифікації та професійної підтримки; переслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; підвищення стійкості громад до протидії торгівлі людьми; запобігання повторній експлуатації постраждалих осіб; зменшення попиту на експлуатацію; боротьби з причинам торгівлі людьми; запобігання потрапляння громадян України у ситуації торгівлі людьми за кордоном; виявлення торгівлі людьми та ідентифікації постраждалих осіб; надання допомоги постраждалим шляхом їх направлення до Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми; підтримки осіб, які постраждали від торгівлі людьми, у системі кримінального правосуддя; підвищення рівня обізнаності суспільства щодо проблеми торгівлі людьми;

8) готує за результатами проведеного моніторингу щорічну доповідь/звіт, яку/який подає Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та оприлюднює на офіційних веб сторінках з додержанням законодавства України про інформацію. Не підлягає оприлюдненню інформація, яка містить дані, що можуть поставити під загрозу національну безпеку та/або безпеку осіб, які постраждали від торгівлі людьми, зашкодити розслідуванню або кримінальному переслідуванню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

7. Забезпечення діяльності Національного доповідача здійснює служба Національного доповідача, порядок діяльності якої визначається положенням про Національного доповідача, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

До роботи у службі Національного доповідача з додержанням рівного представництва чоловіків і жінок та представництва національних меншин залучаються фахівці різних спеціальностей, які мають вищу освіту за спеціальностями у сфері права, публічного управління, соціальної роботи, психології або іншими релевантними спеціальностями та/або не менше п’яти років професійного досвіду у сфері протидії торгівлі людьми, захисту прав людини чи суміжних сферах не менше двох років.

8. Фінансування діяльності Національного доповідача, у тому числі служби Національного доповідача, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством

9. Інформація з обмеженим доступом, у тому числі конфіденційна, одержана Національним доповідачем, представниками громадських об’єднань, експертами, ученими та фахівцями, залученими до виконання функцій Національного доповідача з питань протидії торгівлі людьми, використовується з додержанням законодавства України про інформацію.

10. За запитом Національного доповідача органи державної влади, державні органи, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності повинні надавати будь-яку інформацію, необхідну для проведення моніторингу та аналізу стану справ у сфері протидії торгівлі людьми, у тому числі додержання прав жінок і чоловіків, хлопців та дівчат, які постраждали від цього злочину.”.

2. У статті 34 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997 р., № 24, ст. 170 із наступними змінами):

1) пункт „б” частини першої доповнити новими підпунктами такого змісту:

21) здійснення відповідно до Закону України „Про протидію торгівлі людьми” заходів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, з урахуванням заходів, спрямованих на протидію дискримінації за будь-якими ознаками;

22) участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку.”;

2) частину третю доповнити новими пунктами такого змісту:

„3) здійснення відповідно до Закону України „Про протидію торгівлі людьми” заходів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, з урахуванням заходів, спрямованих на протидію дискримінації за будь-якими ознаками;

4) участь у роботі щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку.”.

ІІ. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, окрім підпунктів 3, 7, абзацу вісімнадцятого підпункту 8, підпунктів 9, 13 пункту 1 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2027 року.

2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону:

1) забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

2) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

Документи