Люди з Великим Серцем: життя Кіптівської громади на Чернігівщині під обстрілами

 

 

Під час війни кожен з нас виконує свій обов'язок перед Україною на своєму місці. Соціальні працівники, на яких припало велике навантаження, не виняток. Зберігати стандартні соціальні послуги, підтримувати ВПО, працювати навіть під час окупації – це те, що роблять ці люди з Великим Серцем.

До вашої уваги – цикл розповідей про те, як соціальна сфера в Україні вистояла і діє у надскладних обставинах, на прикладі конкретних громад.

Бойові дії, що тривали на Чернігівщині у лютому-березні, зачепили й Кіптівську територіальну громаду. Російські загарбники обстрілювали й бомбили села Чемер, Кіпті, Хрещате, Красилівку. Там є руйнування, три людини загинули. При цьому мешканці навколишніх сіл, які опинилися під тимчасовою окупацією, рятуючись від звірств російських вояків, виїжджали до Кіптівської громади – попри обстріли вона вважалась безпечнішою. Села громади на той час були відрізані від сполучення з Черніговом, де тривали жорстокі бої. У столицю теж неможливо було добратися, бо їхати треба було в об’їзд, і безпечність шляху ніхто не гарантував. Навіть до Козельця (колишнього райцентру, до якого раніше відносилася громада) важко було доїхати через брак пального. Словом, громада опинилась в повній ізоляції, без світла, газу, їжі, медикаментів та інших необхідних речей. Тож виживати потрібно було самостійно і сподіватися лише один на одного та на місцеву владу.

«Ми були згуртовані, як ніколи, і завдяки цьому стали сильними, – говорить секретар сільської ради пані Віта. – Проблеми з продуктами у селах не відчувалось – людей виручали запаси консервації, картоплі, борошна, крупів тощо, якими вони ділилися один з одним та переселенцями. Ті, хто тримає худобу й раніше возив молочні продукти у великі міста, роздавали їх односельцям. Сільгосппідприємці також спочатку безоплатно виділяли олію, борошно, молоко, а згодом стали продавати за символічну ціну. Попри всю небезпеку, хліб завозили приватні підприємці, які працюють на території громади. Соцпрацівниці, котрі ні на день не припиняли своєї роботи, надаючи підопічним послуги вдома, розносили їм продуктові набори. На жаль, неможливо було купити ліки. Особливо від нестачі медикаментів потерпали люди з хронічними захворюваннями – цукровим діабетом, астмою, гіпертонією. Справжнім порятунком стала гуманітарна допомога, яку нам уперше завезли в середині березня».

Були затримки з пенсіями, оскільки обласне відділення Укрпошти не могло доправити грошей до громад через бойові дії. У Кіптях, на свій страх і ризик, вирішили самостійно забирати пенсії з селища Козелець. Сільська рада забезпечувала пальним приватні автівки, щоб їхати за грошима. Так само заливали пальне в автомобілі невідкладної допомоги, щоб лікарі могли добратися до хворих.

Та ніхто не знав, що буде далі. Тому в селі Вовчок вирішили відремонтувати старий млин, який не функціонував вже понад тридцять років. Знайшовся й майстер, який зміг відремонтувати «доісторичну» техніку. Зерно надали сільгосппідприємці. До речі, зізнавались жителі громади, що такого смачного хліба, як спеченого з домашнього борошна, не їли ніколи в житті. Млин продовжує працювати й зараз, люди залюбки користуються його послугами.

За словами пані Віти, Центр надання адміністративних послуг у громаді не припиняв своєї роботи навіть у найважчі дні.

Наразі громада вирішує нагальні питання, пов’язані з відновленням зруйнованого жила. Тим, кому потрібна допомога, з місцевого бюджету виділяється по 5 тис. грн на першочергові ремонтні роботи. Таку ж суму матеріальної підтримки можуть отримати й ті, хто зазнав поранень внаслідок війни.