Гендерна рівність – це умова розквіту і розвитку демократії. Творення суспільства, побудованого на принципах справедливості й розвитку, можливе за справедливого підходу до місця і ролі особистості жінки і чоловіка як рівних у правах, свободах, обов’язках, можливостях і відповідальності.

Саме держави, орієнтовані на гендерну рівність, займають перші місця серед держав світу щодо забезпечення життєвого рівня народу (Нова Зеландія, Швеція, Фінляндія, Канада, Норвегія).

Підґрунтям усіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні та інші права людини, є принцип рівноправності.

Українська держава була у першій п’ятірці країн світу, що внесла до Конституції України самостійну норму, в якій йдеться про рівні права й можливості жінки і чоловіка (стаття 24).

8 вересня цього року виповнюється 12 років з часу прийняття Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

Законодавче врегулювання забезпечення гендерної рівності створило правове підґрунтя для діяльності державних і громадських структур, визначило роль Парламенту, Уряду, неурядових організацій, забезпечило гарантію юридичних можливостей самоутвердження жінок і чоловіків як рівних у правах, обов’язках і відповідальності.

Закон України складається з шести основних розділів, якими визначається механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності суспільства, зокрема у виборчому процесі, у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, у соціально-економічній сфері (сфері праці та одержанні винагороди за неї, сфері підприємництва, соціального захисту), сфері освіти. Законом передбачено можливість проведення гендерно-правової експертизи законодавчих нормативних актів. На сьогодні розробка проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим врахуванням принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків.

Прийняття Закону дозволило закласти надійні основи проведення єдиної державної політики щодо досягнення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Це стало поштовхом для розробки цілої низки важливих документів, що розвивають його основні положення та інституційні механізми його забезпечення:

Прийнято Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», постанову Кабінету Міністрів України «Про консультативно-дорадчі органи з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми».

Мінсоцполітики визначено спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Відповідно до наказу Мінсоцполітики діє Експертна рада з питань запобігання та протидії  дискримінації за ознакою статі.

Затверджено Положення про Урядового уповноваження з питань забезпечення гендерної рівності.

В Україні прийнято низку стратегічних документів, де враховано гендерний аспект:

- Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» ;

- Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки України ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»;

- Національна стратегія у сфері прав людини та план дій з її реалізації;

- Стратегія подолання бідності та План дій з її реалізації;

- Концепція реформування державного управління.

Міністерством освіти і науки розроблено проект Стратегії „Освіта: гендерний вимір 2020”.

Національний план дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки, мир, безпека», затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2016 році, консолідує дії державних інституцій і суспільства щодо активізації участі жінок у встановленні миру, наданні допомоги, захисті та реабілітації постраждалих від насильства.

У квітні 2017 року Урядом затверджено розроблену Мінсоцполітики Концепцію Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року.

З метою забезпечення рівних прав осіб з інвалідністю та їх інтеграцію в суспільство також прийнято низку нормативно-правових актів, які регулюють згадані питання.

На виконання Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Украною у 2008 році, Урядом України затверджена Державна цільова програма „Національний план дій щодо реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю” на період до 2020 року”.

Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації.

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Мінсоцполітики розроблено, а Урядом схвалено та подано до Верховної Ради України проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, метою якого є приведення чинного законодавства в частині соціального захисту осіб з інвалідністю у відповідність до офіційного перекладу Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї та запровадження європейських стандартів у цій сфері.

На виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з прав людей з інвалідністю щодо первинного звіту України про стан реалізації положень Конвенції про права осіб з інвалідністю розроблено та Урядом затверджено План заходів з виконання рекомендацій.

З метою недопущення дискримінації Мінсоцполітики розроблено та подано на розгляд Верховної Ради України:

проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (Реєстр. № 5546 від 16.12.2016);

проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення виборчих прав осіб з інвалідністю”(реєстр. № 5559 від 20.12.2016)

проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення вимог законів України, спрямованих на створення безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю до будівель і споруд”  (Реєстр. № 6536 від 01.06.2017), належний супровід яких буде забезпечувати Мінсоцполітики.

проект Закону України „Про про внесення змін до деяких законів України щодо поліпшення доступу до інформації осіб з порушенням слуху” (реєстр. № 6031 від 03.02.17), розроблений Держкомтелерадіо.

Однією з найбільш гострих соціальних проблем в Україні сьогодні є домашнє насильство, від якого страждають як жінки, так і чоловіки, і діти, а також особи з інвалідністю та люди похилого віку.

Із прийняттям 15 листопада 2001 року Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” в Україні розпочато створення нормативно-правової бази та  механізму протидії домашньому насильству.

Функціонує мережа закладів (20 центрів соціально-психологічної допомоги та 649центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді), які надають послуги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства, в тому числі закладів соціального захисту дітей, у яких діти, постраждалі від жорстокого поводження з ними, отримують необхідну допомогу.

З метою удосконалення національного законодавства, Мінсоцполітики підготовлено проект Закону України „Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами” (Стамбульська конвенція), яку було підписано від імені України  7 листопада  2011 року.

Конвенція пропонує заходи профілактики та захисту осіб, які постраждали від насильства, розслідування випадків на належному рівні, а також кримінальне переслідування та засудження винних за вчинення такого насильства.

Відповідно до її вимог Міністерством спільно з представниками інших центральних органів виконавчої влади, міжнародних та громадських організацій розроблено проект Закону України „Про запобігання та протидію домашньому насильству” та зміни до низки інших законодавчих актів.

Ведеться робота по створенню мережі притулків для жертв насильства. Перші такі заклади створено в м. Харкові, Дніпропетровській та Запорізькій областях за підтримки міжнародних організацій.

Спільно з Фондом народонаселення ООН в Україні та МБФ «Українська фундація громадського здоров’я»,  створено мобільні бригади, які надають соціально-психологічні послуги особам, постраждалим від ґендерно зумовленого та домашнього насильства. Наразі функціонують 26 мобільних бригад в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях.

Одним із викликів, який вимагає заходів в державній політиці, низька тривалість життя чоловіків, і як наслідок, високий ризик самотнього проживання літніх жінок, які переважають серед людей літнього віку.

Законом України „Про соціальні послуги” передбачено, що громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, в тому числі жінки, які перебувають в складних життєвих обставинах забезпечуються соціальним обслуговуванням, яке здійснюється шляхом надання соціальних послуг, в тому числі через мережу 287 інтернатних установ, в яких проживають 46,3 тис. осіб (у тому числі 20,7 тис. – жінки).

Наразі триває реформування інтернатних установ, в межах якого розроблено нові норми та нормативи для забезпечення підопічних твердим та м’яким інвентарем, одягом, взуттям з урахуванням гендерного підходу.

Крім стаціонарного обслуговування, соціальні послуги громадянам надаються за місцем їх проживання вдома, зокрема територіальними центрами соціального обслуговування. Мережа територіальних центрів на сьогодні налічує 667 установ, якими  обслуговується понад 1,4 млн. осіб, із них 773,4 тис. осіб проживають у сільській місцевості.

Із загальної кількості осіб, які обслуговуються в територіальних центрах кількість жінок становить 66%.

Подолання фактичної нерівності жінок і чоловіків на сьогодні є актуальним завданням українського суспільства, вирішення якого потребує цілеспрямованого комплексного впливу на відповідні процеси.

Таким чином, в Україні існує гарне підґрунтя забезпечення рівності. Важливим є практичне застосування Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.