10% дітей, які повернулись з інтернатів у сім’ї на час карантину, вдалось реінтегрувати у родини. Таких результатів всього за 6 місяців вдалося досягти у 5 областях завдяки пілотному проєкту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Міністерства соціальної політики та Української мережі за права дитини. Більш як 437 дітей тепер живуть вдома, навчаються у звичайній школі або відвідують інтернат як освітній заклад і не залишаються там цілодобово. Окрім того, зусиллями проєкту 788 дітей вдалося вберегти від первинного потрапляння в інтернати.

Проєкт почався влітку 2020 року, коли дітей відправили з інтернатів у сім’ї на період карантину. Першочерговим завданням проєкту було оцінити умови проживання дітей у родинах, впевнитись у їхній захищеності, та створити умови, щоб діти й після карантину залишились зі своїми батьками й не повернулись в інтернати. Разом з тим, проєкт допоміг дізнатися, чому діти потрапляють в інтернати та з’ясувати, що потрібно, аби дитина залишилась в сім’ї.

У рамках проєкту фахівці промоніторили понад 4 000 сімей із 5 областей України – Волинська, Дніпропетровська, Миколаївська, Полтавська і Харківська області.

Серед першопричин, чому батьки віддають дітей в інтернати, зокрема, відсутність якісних соціальних послуг та інклюзивної освіти у громадах, а також обмежений доступ до них, у тому числі через фізичну віддаленість. Наприклад, у багатьох громадах є труднощі з отриманням консультацій профільних спеціалістів (психологів, неврологів), немає шкільних автобусів і груп продовженого дня, денних центрів для дітей з інвалідністю, послуг раннього втручання та інших послуг для підтримки сімей.

Серйозним фактором є відсутність інклюзії в освітніх закладах, оскільки часто інклюзія у школах є тільки формальною та не забезпечує якісною освітою дітей з особливими освітніми потребами. Під час моніторингу зафіксовані випадки булінгу з боку директорів шкіл, вчителів і батьків інших дітей щодо дітей з інвалідністю або дітей, що повернулися з інтернатів. Також часто діти опиняються в інтернатах і з соціально-економічних причин – сім’ї у складних життєвих обставинах не можуть забезпечити дітей найнеобхіднішим.

Проєкт підтвердив, що повернути дітей у сім’ї можливо, надаючи родині необхідну підтримку відповідно до її потреб. У рамках проєкту 10% дітей вдалося зберегти у сім’ї, зокрема, через допомогу із працевлаштуванням батьків, організацію інклюзивного навчання для дітей, постановку родин під соціальний супровід. Найвищий рівень готовності до співпраці у возз’єднанні родини, виявили батьки у Харківській області (100 сімей – 19% від усіх по області, які брали участь у проєкті), найнижчий – у Волинській (37 сімей – 11%). При цьому, у Харківській області найвищий рівень працевлаштованості батьків (67%), у Волинській області – найвища кількість батьків, які самі є випускниками інтернатних закладів (20%).

Проєкт підтвердив, що реформи децентралізації та деінституціалізації потребують локального підходу та адаптації до місцевих потреб – відповідно до рекомендацій, сформульованих за результатами проєкту, кожна область потребує унікальної відповіді. Часто громадам бракує знань про реформи та шляхи їх впровадження. Фактично громади мало були залучені до процесу розробки регіональних планів впровадження реформ, також недостатньо налагоджена взаємодія між різними відомствами й управліннями. Бракує соціальних працівників, на яких лежить основна задача із визначення потреб родин та відповіді на них. Як результат, перший етап плану реформи деінституціалізації реалізований в середньому по п’яти областям лише частково.

Тим не менше, громади мають мотивацію розвивати соціальні послуги з підтримки сімей. І для цього громади потребують методичної підтримки, навчань, супервізій і бюджетів.

“У 2020 році Міністерство впровадило принципово новий підхід до влаштування дітей у заклади на цілодобове перебування. Цей підхід уже дав можливість зменшити на 19% кількість дітей в інституціях, а також дозволив місцевій владі побачити кожну дитину, яка перебуває в закладах, і їхні родини, які потребують підтримки задля того, щоб діти залишались в сім’ї. У громадах також важлива міжвідомча взаємодія. Якщо кожен працівник дотичний до надання послуг дітям та сім’ям, буде діяти в інтересах дитини та приймати відповідні рішення, ми зможемо забезпечити своєчасне втручання та зменшити число дітей в інституціях”, – Борис Лебедцов, заступник Міністра соціальної політики України.

"Пандемія COVID-19 не тільки вплинула на людей і ситуацію в країні, а виявила проблеми та прогалини в системі соціального захисту дітей, насамперед тих, які перебувають в складних життєвих обставинах", – Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав дитини та сім’ї.

“Повернення навесні дітей з інтернатів у сім’ї під час карантину показало нездатність системи підтримати дітей та їхні сім’ї в складних обставинах. Більшість цих дітей могли б жити поруч з батьками, а не в інтернаті. Політики мають бути розроблені таким чином, щоб підтримати сім’ю і щоб кожна дитина могла отримувати всі необхідні соціальні, медичні, освітні послуги за місцем проживання. В цьому і зміст реформи деінституціалізації», – Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини.

“На додачу до інших викликів системи захисту прав дітей у регіонах, ми бачимо істотний вплив пандемії на добробут дітей. Зокрема, це стосується гальмування процесів усиновлення, розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та створення патронатних сімей. Розробляючи плани реагування на наслідки COVID-19, уряд та місцева влада повинні тримати це питання у фокусі уваги”, – Лора Білл, заступниця голови Представництва Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні.

“Інтернати продовжують "вербувати" дітей і багато батьків просто не можуть протистояти їх тиску. А відсутність реальних послуг для підтримки сімей та дітей в громадах часто не залишає іншої можливості для батьків”, – Дар’я Касьянова, голова правління ГС «Українська Мережа за Права Дитини».

“Результати моніторингу, які були представлені під час презентації, показують нам більш реальну картину по конкретним сім’ям та дітям. Це не просто цифри статистики, які збирає Мінсоцполітики і приймає рішення, хоча кожна цифра - це доля дитини.

Моніторинг та реальні історії дітей показують, що треба приймати більш кардинальні рішення.
Одне з таких рішень - це 586 постанова Кабінету Міністрів України, яка змінила правила гри, а саме - порядок направлення дітей в інтернати.
Чому не знала держава, що повертаються 42 тисячі дітей з інтернатних закладів? Тому що такі були правила і такий порядок.
Коли дитина має певні порушення, то батьки просто за заявою могли влаштувати її в заклад.
Тому місцева влада не могла знати про потреби цих дітей.
- Чи треба створювати інклюзивний клас?
- Чи які саме соціальні послуги треба розвивати?
- Чи є питання у наданні медичної допомоги дитині?
Саме головне, що в цьому порядку було змінено, ці правила: справа кожної дитини, яка потрапляла в заклад, повинна розглядатись на комісії захисту прав дітей, в яку входять усі, хто може та має змінити долю дитини на краще.
Як показав моніторинг, тільки 3 тисячі дітей мають інвалідність, а більшість дітей можуть навчатись у звичайних школах з інклюзивними класами.
Ми розуміємо, що на сьогодні головне – не закрити заклади, які мають високий фаховий рівень, де є спеціалісти, яких немає за місцем проживання дитини.
Можливо, треба казати не про закриття закладу, а про зміну умов перебування дитини в закладі.
Ми повинні зробити все, щоб дитина, все-таки, змогла ходити до школи біля її будинку і ночувати вдома разом з батьками. І це є головним меседжем деінституціалізації.
Відповідно до рекомендацій парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Мінсоцполітики підготувало проект змін до Стратегії щодо виключення спеціальних закладів загальної середньої освіти, закладів спеціалізованої освіти та ліцеїв з процесу деінституціалізації з метою збереження спеціальних закладів та проведено громадське обговорення з 16 січня.
Станом на 11 лютого не підтримали зміни до проекту розпорядження 90 користувачів, підтримали запропоновані зміни 8 користувачів, про що було оголошено на Міжвідомчій комісії з питань охорони дитинства.
Що відбулося після 11 лютого? За декілька днів з’явилось 1125 користувачів, які підтримують зміни, тобто проголосували за те, що спеціальні заклади не були реформовані.
Відповідно адміністратором веб-сайту Мінсоцполітики здійснено перевірку та повідомлено, що було виявлено значну кількість голосів, які відправлено з однієї ІР адреси, що свідчить про вплив на результати голосування, як таке, що не може вважатися достовірним.
Втручання в обговорення проекту розпорядження КМУ «Про внесення змін до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки» несе загрозу знищення стратегічного документу, який вказує шлях для усіх гілок влади, в першу чергу для місцевого самоврядування, як потрібно рухатись у реформуванні інтернатних закладів.
Тобто вплив на громадське обговорення зазначеного розпорядження призведе до виключення певної категорії закладів із реформи, що може стати сигналом для територіальних громад не розвивати інклюзивні та соціальні послуги.
Мінсоцполітики вважає, що це стратегічний документ і треба продовжувати реформу. Але треба зважати на те, що реформа відбувається паралельно з реформою децентралізації, коли не в усіх громадах створені ССД і не розвиваються соціальні послуги.
Це підштовхує до того, що ми дійсно маємо переглянути Стратегію.
На Міжвідомчій комісії було прийнято рішення про створення робочої групи щодо обговорення змін до Стратегії, до складу якої увійдуть представники ЦОВВ, уповноважених, депутатів та різних типів закладів.
На нашу думку, зміни не мають виключати заклади, а забезпечити продовження реформи і перегляд питань щодо підтримки, забезпечення повноважень, надання допомоги, які не дозволять, щоб діти перебували у закладах. А також перегляд 586 постанови, в тому числі, у частині влаштування дітей до спеціалізованих закладів, де є конкурс.
Сподіваюсь, що сьогоднішня прес-конференція стане індикатором прийняття правильних рішень щодо змін зазначених нормативних актів, враховуючи найкращі інтереси дітей”, – Руслан Колбаса, генеральний директор Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей.