В попередній колонці, я пояснювала, що запровадження обов’язкових пенсійних накопичень має відбутись таким чином, щоб воно допомагало зміцненню інших рівнів пенсійної системи – солідарного та добровільного накопичувального.

Для цього правила роботи мають бути максимально уніфіковані для добровільного та обов’язкового накопичення, має стимулюватись конкуренція надавачів послуг, не має бути монополій. Тоді людина здійснює свідомий вибір, розуміє, що пенсійні накопичення – її власність, якою вона управляє, звикає користуватись накопичувальними фондами за єдиним правилами, розвиваються добровільні накопичення, людина зацікавлена у "білій" зарплаті – додатковий стимул детінізації зарплат, що збільшує надходження до солідарної системи.

Які ризики на старті?

За результатами багатьох консультацій та робочих груп щодо запровадження обов’язкових пенсійних накопичень, ми зібрали, узагальнили та надали Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики пропозиції щодо нюансів, які викликали найбільше дискусій. Загалом вони зводяться до наступних.

Ми пропонуємо використовувати діючу інфраструктуру для запуску обов’язкових пенсійних накопичень, апробовані механізми контролю сплати внесків, руху коштів, персоніфікації, пенсійного накопичення та утриматись від створення додаткових інституцій за рахунок бюджетних коштів. Зокрема, необхідно використати відпрацьовані технології взаємодії та наявну матеріально-технічну базу державних та приватних інституцій:

• Державна податкова служба щодо контролю сплати внесків,
• Державне казначейство щодо приймання, обліку внесків від роботодавців, клірингу, перерахування їх частини до ПФУ,
• Пенсійний фонд України щодо персоніфікації цих внесків по конкретним людям, використовуючи Реєстр застрахованих осіб як базу для централізації інформації про пенсійні права людини на 1 та 2 рівні пенсійної системи за принципом "єдиного вікна", що додатково спростить верифікацію соціальних виплат.
• Накопичувальні пенсійні фонди та компанії, що здійснюють їх операційну діяльність – компанії з управління активами, адміністратори, зберігачі щодо безпосереднього пенсійного накопичення управління активами, адміністрування, зберігання активів.

Це мінімізує ризики зриву запуску системи через непрацездатність, ризики корупції та сприяє розвитку добровільного пенсійного накопичення, що є однією з цілей пенсійного реформування.

Ми наполягаємо, що не можна створювати "особливих умов", монополій, запроваджувати на старті неапробовані процеси.

І для державних, і для приватних накопичувальних пенсійних фондів мають бути однакові "правила гри", умови створення, роботи, технології захисту пенсійних накопичень, державного нагляду за ними, інвестування, обліку, тощо.

Також не варто розширювати порівняно з діючим законодавством види виплат, доцільно зробити їх на старті максимально простими та зрозумілими для людини. З розвитком системи можна її ускладнювати, удосконалювати, розширювати інструменти.

Поки що в зареєстрованому законопроекті пропонується створити по суті державний накопичувальний фонд (який назвали "Пенсійне казначейство"), який працюватиме за окремими правилами, що на практиці призведе до монополізації пенсійних накопичень державною установою. Також пропонується залучити "Центрального адміністратора", який також працюватиме за правилами, відмінними від тих, які діють для адміністраторів НПФ.

Ми впевнені, що закон має бути однаковим для всіх, правила однаковими для всіх. Тим більше, що в Україні є резонансні приклади поганих результатів подібних виключень: виведення коштів з НПФ НБУ, НПФ банку Аркада. Це стало можливим саме через те, що законодавець дозволив окремим суб’єктам не дотримуватись всіх механізмів надійності, за якими працювали інші фонди.

Без запропонованих доопрацювань:

• запровадження обов’язкових пенсійних накопичень буде відкладено на декілька років,
• високі ризики зриву запровадження взагалі,
• система буде монополізована державою,
• з високими ризиками корупції,
• з пониженою надійністю для людей,
• запуск обов’язкових накопичень загрожуватиме цілісності трирівневої пенсійної системи України та може призвести до розвитку добровільних накопичень.

Розмір внесків та джерела їх сплати

На старті системи ми пропонуємо встановити внески на рівні 4% (2%роботодавець + 2% працівник). При цьому, прем’єр-міністр висловив готовність одночасно відповідно зменшити ЄСВ та ПДФО, щоб не збільшувати навантаження на бізнес.

За розрахунками Мінсоцполітики старт системи з внесками в розмірі 4% забезпечить виконання мінімальних зобов’язань України щодо пенсійного забезпечення згідно ратифікованої конвенції МОП на рівні 40% при наявності передбаченого законодавством України страхового стажу. За умови поступового збільшення внесків до 7% коефіцієнт заміщення наблизиться до 50%.

Щодо кола учасників

Зараз законопроект передбачає всіх найманих працівників залучити до системи. На наш погляд, тут є два "але".

Перше: ми пропонуємо дозволити особам, старшим за 50 років, за власним бажанням відмовитись від участі в обов’язковому пенсійному накопиченні. З одного боку, строк до виходу на пенсію у таких людей недостатній для формування значної суми накопичень. З іншого боку, відсутність внесків до накопичувальної системи на користь таких людей підвищить їх привабливість на ринку праці, що сприятиме працевлаштуванню людей передпенсійного віку.

Друге: зараз у законопроекті позбавлені права участі в обов’язковому накопичувальному пенсійному забезпеченні незахищені особи, які найчастіше є жінками: особи, що знаходяться у декретній відпустці, відпустці по догляду за дитиною, доглядають непрацездатних родичів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, тощо. Ці люди мають низькі доходи, малу солідарну пенсію, а відсутність накопичувальної пенсії ще більше поглибить розшарування за статками в суспільстві та зростання гендерної нерівності в доходах в пенсійному віці. А вже зараз, наприклад, станом на початок 2020 року, середній розмір пенсії чоловіків більше від середнього розміру пенсії жінок на 48%!

Тому ми пропонуємо включити до кола учасників другого рівня пенсійної системи:

• осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримують відповідне грошове забезпечення;
• осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку та за висновком закладу охорони здоров’я потребує постійного стороннього догляду та отримують відповідне грошове забезпечення;
• осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також осіб, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують відповідне грошове забезпечення;
• патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства.

А якщо вкрадуть потім?

Часто можна почути побоювання, що накопичення знеціняться, пенсійні фонди збанкрутують, гроші покрадуть. Думаєте, у мене їх немає? Є, звичайно, ще й які!

Але я розумію, що це не аргумент, аби нічого не робити. Це аргумент, щоб зробити більше: будувати систему надійною. Тому що зараз люди взагалі сам на сам з необхідністю накопичувати на пенсію, без належної уваги держави до того, щоб створити надійну систему для всіх. У нас працює система добровільних накопичень, але увага до неї з боку держави поки що була пропорційна її розміру – мізерна.

Зараз у нас відбулись зміни в державному регулюванні пенсійних накопичень, його з липня здійснює Національна комісія з цінних паперів та фонового ринку, яка, маю надію, вибудує прозорий, конкурентний та надійний ринок надавачів послуг тут, щоб люди мали, з чого обирати.

Також, я впевнена, що має зростати роль Національного банку України, як регулятора банківського та страхового сектору. Тут є широке поле для розвитку добровільних пенсійних накопичень, в тому числі, незадіяним є механізм банківських пенсійних накопичувальних рахунків, підвищення ролі банку-зберігача як контролера операцій з пенсійними накопиченнями, створення спеціальних захищених депозитних продуктів для залучення коштів НПФ з урахуванням того, що це довгостроковий прогнозований ресурс.

Щодо захисту активів, то в будь-яких країнах є шахраї, в будь-яких способах накопичення на майбутнє є ризики. Немає в світі абсолютних запобіжників. Але, оскільки не ми єдині стикнулись з необхідністю запроваджувати пенсійне накопичення, нам є у кого повчитись.

В накопичувальних системах країн, які існують вже декілька десятків років, напрацьована ціла низка запобіжників, які вбудовуються законодавством у самі механізми роботи пенсійних фондів. Якщо держава контролює їх дотримання, система працює надійно.

Таких запобіжників вже в нашому діючому законодавстві про добровільне пенсійне накопичення більше 40.

Наприклад, такі механізми:

• Щоденна звітність та її публічність. Накопичувальні фонди щоденно оприлюднюють показники своєї діяльності, а людина може щоденно контролювати зміну своїх накопичень і в будь-який момент перевестись в інший фонд без штрафів, якщо їй будь-що не подобається.
• Вимоги до професійності компаній, що надають послуги. Є цілий ряд законодавчих вимог до персоналу, капіталу, організації роботи тих, хто надає послуги на цьому ринку, для роботи обов’язково потрібна ліцензія, потрібно щоденно виконувати ліцензійні умови.
• Звітність за міжнародними стандартами та обов’язковий аудит. Фонди звітують за міжнародними стандартами фінансової звітності та обов’язково проходять щорічний аудит, так само компанії з управління активами, зберігачі та адміністратори пенсійних фондів.
• Неможливість банкрутства. Накопичувальний пенсійний фонд не може бути ліквідований за законодавством про банкрутство. Якщо засновники мають бажання припинити діяльність фонду, то вони за пів року до цього затверджують у державного регулятора план ліквідації фонду, де передбачено переведення всіх накопичень людей до інших фондів за вибором людини.
• Розподіл функцій та взаємний щоденний контроль. Накопичувальний пенсійний фонд – це фактично не одна установа, а чотири: сам фонд, адміністратор, компанія з управління активами та банк-зберігач, і вони зобов’язані законодавством контролювати один одного в щоденному режимі – куди направляються кошти, як оцінюється вартість активів, тощо. Кожну операцію з пенсійними накопиченнями контролюють щонайменше два суб’єкти та несуть за це відповідальність. Тому тут ризики шахрайства значно нижчі, ніж в установах, де немає такої системи взаємоконтролю.
• "Розкладати яйця по різних корзинах". Напрямки, куди саме можна вкладати кошти, вимоги щодо якості таких інструментів визначені законом. Також закон встановлює вимоги щодо диверсифікації активів  – розкладання "по різних корзинах": не більше 5% активів в зобов’язання одного підприємства, не більше 10% у нерухомість, тощо. Тому фонди не можуть вкладати пенсійні накопичення людей в аби що, а також не можуть всі накопичення вкласти в один банк або в одне підприємство і втратити, якщо воно збанкрутує.
• Законодавче обмеження витрат. Законом також обмежений граничний рівень витрат, які можна здійснювати за рахунок пенсійних активів, щоб пенсійні накопичення не "проїдались" через витрати.

З того, як ще варто посилити захист пенсійних накопичень:

• Найефективніший спосіб захистити накопичення протягом тривалого часу – диверсифікувати інвестиції. Пенсійні фонди скрізь у світі – потужний внутрішній інвестор. Але у нас для залучення їх ресурсів в економіку є обмеження.

У нас фактично відсутній фондовий ринок і мало уваги приділяється розвитку портфельних інвестицій в реальний сектор, хоча у світі частка таких інвестицій зростає. Тому пенсійні активи переважно інвестуються у ОВДП та банківські депозити, і лише незначна їх частка в банківські метали, корпоративні облігації, акції, нерухомість, землю.

Тому вкрай важливо, щоб регулятори фінсектору разом з економічним блоком Уряду запропонували надійні інструменти, гарантовані державою, цільові, для залучення саме пенсійних активів в розвиток економіки – пріоритетних галузей, певних регіонів, стратегічно важливих та інфраструктурних проектів. У нас відбувається земельна реформа, прикро було б не використати її можливості для примноження пенсійних накопичень наших громадян, для цього також потрібно створити надійні механізми.

• Оскільки пенсійні накопичення – соціально важливі кошти, то їм потрібен додатковий захист від неповернення під час ліквідації підприємств та банків, визнання їх неплатоспроможними. Зокрема, повернення пенсійних активів має відбуватись одразу після сплати податків державі та зарплати працівникам. Це суттєво покращило б захист пенсійних накопичень.
• Також має безумовно забезпечуватись виконання рішень судів щодо пенсійних активів, за цим має бути особливий контроль на найвищому рівні, з цим зараз є проблеми, наприклад, невиконання ФГВФО рішень судів щодо повернення пенсійних накопичень людей в НПФ з банків, які ліквідуються.

Ліга. Фінанси