М І Н І С Т Е Р С Т В О

СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Н А К А З

м. Київ

26.01.2021                                                      № 30

Про  затвердження  Стратегічного плану діяльності Міністерства соціальної політики України на 2021 бюджетний рік і два бюджетні  періоди,  що настають за плановим  (2022–2023 роки)

З метою визначення основних пріоритетів Міністерства соціальної політики України на 2021 бюджетний рік і два бюджетні періоди, що настають за плановим (2022–2023 роки), з урахуванням пріоритетів, визначених для Мінсоцполітики Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 471, і статті 22 Бюджетного кодексу України

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Стратегічний план діяльності Міністерства соціальної політики України на 2021 бюджетний рік і два бюджетні періоди, що настають за плановим (2022–2023 роки) (далі – Стратегічний план), що додається.

2.  Заступникам Міністра, державному секретарю, керівникам самостійних структурних підрозділів апарату Мінсоцполітики забезпечити організацію роботи відповідно до Стратегічного плану.

3. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 07.02.2020 № 97 ,,Про затвердження Стратегічного плану діяльності Міністерства соціальної політики України на 2020 бюджетний рік і два бюджетні періоди, що настають за плановим (2021–2022 роки)”.

4. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Міністр                                                                                       Марина ЛАЗЕБНА

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства соціальної політики України

26.01.2021 № 30

Стратегічний план

діяльності Міністерства соціальної політики України на 2021 бюджетний рік і два бюджетні періоди, що настають за плановим (2022–2023 роки)

1. Мета (місія), стратегічні цілі

Місія Міністерства соціальної політики України полягає в формуванні та реалізації державної соціальної політики, спрямованої на підвищення рівня  життя населення, соціальних стандартів, якості надання соціальної підтримки особам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть їх самостійно подолати, забезпечення гідної старості, умов для інтеграції осіб з інвалідністю у суспільне життя, рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, прав та інтересів дітей, сприяння їх вихованню у сімейному середовищі.

Із урахуванням  Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року та пріоритетів, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 471,  Мінсоцполітики встановило такі стратегічні цілі на 2021–2023 роки:

гідне пенсійне забезпечення;

забезпечення ефективної соціальної підтримки громадян;

надання якісних соціальних послуг;

формування, збереження та зміцнення сімейних цінностей та посилення захисту прав дітей;

підтримка осіб з інвалідністю;

захист прав і свобод людини.

2. Гідне пенсійне забезпечення

2.1. Аналіз ситуації

Для переважної більшості осіб похилого віку єдиним джерелом для існування є пенсія. При цьому особи, які отримують невелику пенсію, потребують додаткової соціальної підтримки. На початок 2020 року частка пенсіонерів, які отримували виплати в розмірах до двох прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, становила 75,92 % (8,6 млн осіб).

В умовах поширення коронавірусної хвороби COVID-19 посилено  соціальний захист осіб похилого віку. Зокрема, з квітня 2020 року для 1,5 млн пенсіонерів віком понад 80 років пенсії підвищено на 500 грн, проведено автоматичний перерахунок пенсій 357,1 тис. працюючих пенсіонерів.

У травні 2020 року пенсії 8,4 млн осіб проіндексовано на 11 % (середній розмір підвищення становить 260 грн), 10,6 млн пенсіонерів та одержувачів соціальної допомоги, розміри пенсій та виплат у яких не перевищували
5 000 грн, виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 1 000 гривень.

Середній розмір пенсій протягом року зріс із 3 082,98 грн на 01.01.2020 до 3 507,51 грн на 01.01.2021. При цьому чисельність пенсіонерів, які на 01.01.2021 отримують пенсію в розмірі менше ніж  2 000 грн, становить 1,9 млн осіб.

Із серпня 2020 року встановлено адресну допомогу до пенсійної виплати 5,3 тис. членів сімей осіб, які загинули (померли) внаслідок поранення каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час безпосередньої участі  в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, із розрахунку, щоб отримувана пенсійна виплата на одного утриманця становила 7 800 грн, на 2 утриманців – 12 200 грн, на 3 утриманців – розмір максимальної пенсії (на сьогодні – 17 120 гривень).

Із вересня 2020 року у зв’язку з підвищенням мінімальної заробітної плати перераховано розміри мінімальної пенсії за віком для пенсіонерів, яким виповнилось 65 років і в яких наявний страховий стаж 35 років – у чоловіків, 30 років – у жінок. Таким пенсіонерам гарантується мінімальний розмір пенсії за віком в розмірі 40 % мінімальної заробітної плати.

2.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

низький рівень пенсійного забезпечення більшості громадян;

дефіцит бюджету Пенсійного фонду України;

низький рівень охоплення пенсійним страхуванням зайнятого населення.

2.3. Цілі та завдання до 2023 року:

підвищення рівня пенсійного забезпечення;

проведення щорічної індексації пенсій;

запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування;

зменшення дефіциту Пенсійного фонду України;

посилення відповідальності за несплату та ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших обов’язкових платежів до Пенсійного фонду України;

створення механізму призначення пенсій особам, які досягли пенсійного віку, без їх звернення до державних органів.

2.4. Механізми для реалізації цілей:

удосконалення механізму індексації пенсій;

запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи для окремих категорій осіб віком до 35 років (станом на 01.01.2021) з числа зайнятих на роботах за списками № 1, № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України;

перегляд стимулів до сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та посилення відповідальності за ухилення від сплати цього внеску, інших обов’язкових платежів до Пенсійного фонду України;

уніфікація та адаптація законодавства щодо діяльності недержавних пенсійних фондів до законодавства ЄС з метою підвищення рівня захисту майнових прав та інтересів учасників накопичувальної системи пенсійного забезпечення.

2.5. Конкретні дії у 2021 році:

підвищення рівня пенсійного забезпечення, у тому числі шляхом індексації пенсій;

забезпечення дотримання прав внутрішньо переміщених осіб, у тому числі осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях, на належне пенсійне забезпечення;

розроблення законопроекту щодо запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи.

2.6. Показники ефективності досягнення цілей:

зростання рівня пенсійного забезпечення, у тому числі державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування, журналістів;

проведення щорічної індексації пенсій та підвищення розмірів пенсій для 10,2 млн пенсіонерів;

отримання внутрішньо переміщеними особами, в тому числі особами, які проживають на тимчасово окупованих територіях, пенсій на території, підконтрольній українській владі;

збільшення чисельності учасників накопичувальної системи пенсійного страхування;

збільшення надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування порівняно з попереднім роком.

3. Забезпечення ефективної соціальної підтримки громадян

3.1. Аналіз ситуації

У 2020 році внаслідок погіршення економічної ситуації, спричиненого поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, вперше за останні чотири роки підвищився рівень бідності. Так, за даними І півріччя 2020 року, рівень бідності за абсолютним критерієм (доходами, нижчими від фактичного прожиткового мінімуму) зріс і становив 28,3 % порівняно із 25,5 % у І півріччі 2019 року.

Найбільш вразливими соціально-демографічними групами населення є особи пенсійного віку (непрацюючі) та особи віком понад 75 років. Більше ніж третина осіб цієї категорії є бідними (рівень бідності становить, відповідно, 36,7 % та 35,2 відсотка).

Найвищими є ризики потрапляння до категорії бідних у домогосподарств із трьома і більше дітьми, а також безробітними особами. У цих групах рівень бідності перевищує середнє значення в Україні (28,3 %) в 1,7–1,9 разу.  

Значна кількість сімей тривалий час перебуває у складних життєвих обставинах, найчастіше – спричинених низькими доходами у зв’язку з  відсутністю постійної роботи. Такі сім’ї отримують державну соціальну допомогу, в тому числі фінансову, та соціальні послуги.

Для підтримки громадян в умовах карантину, впровадженого Урядом з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі – карантин), посилено соціальний захист населення, зокрема, збільшено розміри соціальних виплат і субсидій  на оплату житлово-комунальних послуг. Також спрощено механізм отримання житлової субсидії та заборонено на період карантину припинення їх надання. У травні 2020 року проведено автоматичне (без звернення громадян) призначення житлової субсидії на наступний період усім домогосподарствам, які отримували її в опалювальному періоді
2019‒2020 років.

Для підтримки купівельної спроможності громадян, особливо з низьким рівнем доходів, щороку підвищуються розміри державних соціальних стандартів і гарантій, забезпечується своєчасне та у повному обсязі фінансування уже прийнятих рішень щодо соціального захисту населення з урахуванням реальних можливостей державного бюджету.

З метою створення передумов для підвищення розміру прожиткового мінімуму до його реальної величини розроблено законодавчі ініціативи щодо комплексного оновлення підходів до його визначення та оптимізації сфер застосування. 

3.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

високий рівень бідності через низькі доходи вразливих верств населення;

невідповідність розміру прожиткового мінімуму його реальному рівню;

неспроможність частини населення самостійно оплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги через низькі доходи та високі тарифи;

низька ефективність системи державної підтримки в частині мотивації працездатних непрацюючих осіб зі складу малозабезпечених сімей до пошуку роботи та виведення своєї сім’ї зі стану бідності.

3.3. Цілі та завдання до 2023 року:

покращення добробуту вразливих верств населення шляхом підвищення їхніх доходів, установлення державних соціальних стандартів, які відповідають реальним потребам громадян;

зміна підходів до визначення прожиткового мінімуму та оптимізація сфер його застосування;

удосконалення порядку призначення житлових субсидій;

стимулювання економічної активності та сприяння зайнятості одержувачів соціальної допомоги.

3.4. Механізми для реалізації цілей:

створення умов для підвищення розміру прожиткового мінімуму та приведення його у відповідність до міжнародних норм;

удосконалення порядку призначення житлових субсидій;

розширення механізмів надання допомоги малозабезпеченим сім’ям шляхом надання фінансової підтримки для відкриття власної справи (бізнесу).

3.5. Конкретні дії у 2021 році:

упорядкування системи розрахунків прожиткового мінімуму та соціальних виплат, які визначаються на його основі;

внесення змін до порядку призначення житлових субсидій;

запровадження допомоги на здобуття економічної самостійності малозабезпеченої сім’ї (фінансової підтримки для відкриття власної справи).

3.6. Показники ефективності досягнення цілей:

підвищення розміру прожиткового мінімуму та наближення його до реального рівня;

збільшення до 50 % кількості непрацюючих працездатних осіб із числа членів малозабезпечених сімей, які повернулися на ринок праці або відкрили власну справу.

4. Надання якісних соціальних послуг

4.1. Аналіз ситуації

Реформування системи соціального захисту на місцях є складовою  децентралізації державної влади та реформи місцевого самоврядування. Соціальна реформа в умовах децентралізації влади має забезпечити новий рівень доступності соціальних послуг для громадян, підвищення якості їх надання.

У серпні 2020 року Урядом схвалено Концепцію реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, яка передбачає впровадження протягом 2020–2022 років (на завершальному етапі децентралізації) ефективної моделі взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, а також здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у цій сфері.
У межах реалізації зазначеної Концепції утворено Національну соціальну сервісну службу України.

Також Мінсоцполітики запроваджує нову модель соціального сервісу, яка полягає в забезпеченні фінансування не установ, а послуг. Ця модель сприятиме зростанню ефективності використання коштів на соціальні послуги, підвищенню якості сервісів та їх наближенню до людей. Така практика успішно працює в багатьох європейських країнах.

На сьогодні кожна територіальна громада має право приймати документи для призначення усіх видів соціальної допомоги та передавати їх до відповідних структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Запроваджено електронний формат подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини, відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років „Муніципальна няня”, житлової субсидії.

У межах реалізації Стратегії цифрової трансформації соціальної сфери, схваленої Урядом у жовтні 2020 року, буде створено єдине інформаційно-операційне середовище соціальної сфери.

Цифрова трансформація соціальної сфери дасть змогу уніфікувати  процеси, пов’язані з наданням соціальних послуг і підтримкою населення, автоматизувати більшість із них, запровадити ефективні системи моніторингу та контролю. Також інституції соціального захисту зможуть автоматизувати сервіси для звернення громадян за соціальною підтримкою, що, у свою чергу, сприятиме зниженню корупційних ризиків.

Новою редакцією Закону України „Про соціальні послугиˮ визначено, зокрема,  перелік базових соціальних послуг, надання яких забезпечується на місцевому рівні, а також організацію роботи з надання соціальних послуг з  установленням строків для розгляду звернень і прийняття рішень.

Реалізація зазначеного Закону потребує прийняття понад 30 нормативно-правових актів. Протягом 2020 року прийнято 15 постанов Кабінету Міністрів України та видано 6 наказів Мінсоцполітики, які регулюють надання соціальних послуг.

У межах реформування системи надання соціальних послуг продовжується робота щодо стандартизації соціальних послуг для задоволення потреб громадян у цих послугах, забезпечення їх доступності та якості. У Класифікаторі соціальних послуг, затвердженому наказом Мінсоцполітики від 23.06.2020 № 429, зареєстрованим у Мін’юсті 09.07.2020 за № 643/34926, зазначено 36 соціальних послуг. Наразі затверджено 23 державні стандарти соціальних послуг.

4.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

несвоєчасне надання соціальних послуг;

низький рівень охоплення якісними соціальними послугами вразливих верств населення на рівні територіальних громад, насамперед дітей, осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

високий рівень інституціалізації установ з догляду за дітьми з інвалідністю, особами з інвалідністю, особами похилого віку та недостатність закладів / установ, що є альтернативою стаціонарним;

обмежена кількість і недостатній кваліфікаційний рівень фахівців із соціальної роботи, соціальних працівників, які надають соціальні послуги в територіальних громадах;

низький рівень охоплення соціальними і медичними послугами осіб похилого віку.

4.3. Цілі та завдання до 2023 року:

створення єдиного соціального веб-ресурсу на Порталі „Дія”;

надання громадянам, які опинилися у складних життєвих обставинах, соціальних послуг, зокрема, за місцем проживання;

запровадження для осіб похилого віку кваліфікованого догляду, що відповідає сучасним вимогам, створення умов для активного життя.

4.4. Механізми для реалізації цілей

У межах реалізації вищезазначеної Стратегії цифрової трансформації соціальної сфери буде створено Єдиний соціальний реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг і виплат, запроваджено систему верифікації виплат, єдине соціальне казначейство та архів соціальної сфери. Зазначений Реєстр буде інтегровано з іншими державними реєстрами та базами даних.

Для реалізації Закону України „Про соціальні послуги” планується в середньостроковій перспективі продовження роботи з підготовки нормативно-правових актів щодо зміни підходів до фінансування соціальних послуг та їх стандартизації.

Буде забезпечуватись подальший розвиток інституту фахівців із соціальної роботи на рівні територіальних громад, підвищення їх фахового рівня ( розширення компетентностей). 

Планується створити інститут професійних доглядальників, удосконалити систему догляду та виплати компенсації фізичним особам, які здійснюють догляд.

На рівні територіальних громад буде запроваджено надання базових соціальних послуг, у тому числі із залученням недержавних організацій.

Надання комплексних спеціалізованих послуг для окремих категорій отримувачів (ВІЛ-інфікованих осіб; осіб із залежністю від психотропних речовин; осіб, які постраждали від торгівлі людьми; біженців; осіб із психічними розладами та ін.) буде забезпечуватись на рівні областей або шляхом об’єднання ресурсів області і територіальних громад.

Планується запровадження пілотних проектів щодо забезпечення підтримкою та доглядом самотніх осіб похилого віку та довгожителів, а також інших осіб похилого віку, які не здатні до самообслуговування.

4.5. Конкретні дії у 2021 році:

затвердження програм підвищення професійної компетентності працівників, які надають соціальні послуги;

затвердження державних стандартів соціальних послуг;

затвердження програм підвищення професійної компетентності працівників виконавчих органів місцевого самоврядування, які виконують функції з управління системою надання соціальних послуг.

4.6. Показники ефективності та критерії досягнення цілей:

збільшення чисельності фахівців із соціальної роботи в територіальних громадах;

створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери;

збільшення кількості недержавних надавачів соціальних послуг, залучених до їх надання за рахунок бюджетних коштів;

збільшення кількості територіальних громад, де надаються базові соціальні послуги.

5. Формування, збереження та зміцнення сімейних цінностей та посилення захисту прав дітей

5.1. Аналіз ситуації

У 2020 році Урядом схвалено рішення для:

підтримки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

удосконалення механізмів допомоги сім’ям з дітьми;

забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

створення сприятливого середовища для виховання дитини в громаді.

Удосконалено правовий статус служб у справах дітей та передбачено, зокрема, утворення служб у справах дітей у виконавчих органах територіальних громад.

Забезпечується реалізація програм щодо:

надання при народженні дитини одноразової натуральної допомоги „пакунок малюка” в межах державної допомоги сім’ям з дітьми (дитячий набір із понад 50 необхідних товарів);

відшкодування послуги з догляду за дитиною до трьох років „муніципальна няня”.

Продовжується реформування системи інституційного догляду та виховання дітей.

5.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

низька спроможність територіальних громад, особливо сільських і селищних рад, щодо своєчасного виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їхньому життю та здоров’ю;

недостатній кадровий потенціал для забезпечення ефективної підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах;

виникнення загроз життю та здоров’ю дітей, пов’язаних із неналежним виконанням батьками своїх обов’язків з виховання дітей і догляду за ними;

низький рівень забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа;

цілодобове перебування в закладах інституційного догляду та виховання близько 100 тис. дітей,  92 % з яких мають батьків, не позбавлених батьківських прав.

5.3. Цілі та завдання до 2023 року:

реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей, повернення таких дітей у сім’ї за умови гарантування їхньої безпеки та належного їх виховання;

забезпечення безпеки дітей та захисту їхніх прав;

формування відповідального батьківства;

розвиток системи усиновлення дітей, зокрема, удосконалення механізму співробітництва з питань міждержавного усиновлення.

5.4. Механізми для реалізації цілей

Передбачається реалізація ІI етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки (згідно з планом, який затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 703-р).

Планується вжиття заходів щодо забезпечення безпеки дітей та захисту їхніх прав шляхом:

методичного супроводу територіальних громад у процесі утворення та функціонування в кожній

удосконалення взаємодії громаді служби у справах дітей;

запровадження ефективних механізмів виявлення порушень прав дітей та реагування на них (складання протоколів про адміністративні правопорушення);

суб’єктів, що виявляють дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, для забезпечення найкращих інтересів кожної такої дитини.

Заплановано вжиття заходів щодо формування відповідального батьківства шляхом:

посилення адміністративної та кримінальної відповідальності батьків, інших законних представників дітей за ухилення від виконання обов’язків з виховання дітей та за злісне невиконання встановлених законом обов’язків із догляду за дитиною;

упровадження норми щодо обов’язковості надання необхідних соціальних послуг (проходження індивідуальних корекційних програм) батькам, які не виконують батьківські обов’язки, та особам, які вчинили домашнє насильство чи жорстоке поводження з дітьми;

сприяння розвитку інфраструктури для батьків з малолітніми дітьми, зокрема, утворення дитячих кімнат для надання особам, які працюють, послуг з тимчасового догляду за дітьми.

У напрямі усиновлення дітей планується:

приєднання України до системи співробітництва з питань міждержавного усиновлення;

удосконалення процедур національного усиновлення у частині розподілу повноважень на різних рівнях, забезпечення проходження обов’язкового навчання кандидатами в усиновлювачі;

нормативно-правове врегулювання питання щодо дотримання об’єктивно необхідної різниці у віці між усиновлювачем і дитиною.

5.5. Конкретні дії у 2021 році:

обмеження зарахування дітей на цілодобове перебування до закладів, які здійснюють інституційний догляд і виховання дітей;

забезпечення роботи у тестовому режимі інформаційно-аналітичної системи моніторингу дітей, які перебувають у закладах, що здійснюють інституційний догляд і виховання дітей, з використанням інформаційно-цифрових технологій та дистанційних методів управління;

нормативно-правове врегулювання діяльності малих групових будинків;

методичний супровід громад у процесі утворення та функціонування служби у справах дітей у кожній територіальній громаді;

упровадження норми щодо обов’язковості надання необхідних соціальних послуг (проходження індивідуальних корекційних програм) батькам, які не виконують батьківських обов’язків, особам, які вчинили домашнє насильство чи жорстоке поводження з дітьми;

удосконалення процедур національного усиновлення у частині розподілу повноважень на різних рівнях, забезпечення проходження обов’язкового навчання кандидатами в усиновлювачі.

5.6. Показники ефективності досягнення цілей:

збільшення кількості служб у справах дітей у територіальних громадах;

зменшення кількості дітей, які цілодобово перебувають у закладах інституційного виховання та догляду; 

збільшення кількості дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яких охоплено сімейними формами виховання та формами виховання, наближеними до сімейних.

6. Підтримка осіб з інвалідністю

6.1. Аналіз ситуації

На 01.01.2020 загальна чисельність осіб з інвалідністю в Україні становила 2,7 млн, у тому числі:

осіб з інвалідністю І групи – 222,3 тис.;

осіб з інвалідністю ІІ групи – 900,8 тис.;

осіб з інвалідністю ІІІ групи – 1 416,0 тис.;

дітей з інвалідністю – 163,9 тисячі.

Протягом 2020 року працевлаштовано 11,7 тис. осіб з інвалідністю, з яких 10,8 тис. мали статус безробітного, професійним навчанням було охоплено
2,9 тис. осіб з інвалідністю.

З метою підвищення рівня працевлаштування осіб з інвалідністю прийнято нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення розвитку інклюзивного ринку праці, якими, зокрема, визначено Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1396-р) та план заходів щодо реалізації Основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 216-р).

Вдосконалюється децентралізована модель забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших окремих категорій населення на договірних засадах за принципом „гроші ходять за людиною”, що, зокрема, передбачає виплату грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації.

На сьогодні підприємства протезної галузі здійснюють адресну доставку технічних засобів реабілітації безпосередньо особам з інвалідністю.

6.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

недостатність стимулів у роботодавців для працевлаштування осіб з інвалідністю;

недостатність стимулів для заохочення осіб з інвалідністю до працевлаштування та зайнятості;

низька конкурентоздатність осіб з інвалідністю на ринку праці;

обмежена кількість реабілітаційних установ, які надають послуги дітям з інвалідністю за принципом „гроші ходять за людиною”;

ведення паперових особових справ осіб з інвалідністю та необхідність фізичної присутності особи з інвалідністю у процесі подання документів для забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації;

складна система забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, якими забезпечуються особи з інвалідністю.

6.3. Цілі та завдання до 2023 року:

запровадження інноваційних методик сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю, зокрема, удосконалення системи визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, запровадження альтернативних варіантів його  виконання;

посилення кваліфікаційних вимог до виробників і постачальників технічних та інших засобів реабілітації;

запровадження моніторингу забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації та якості таких засобів;

удосконалення системи надання реабілітаційних послуг особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю.

6.4. Механізми для реалізації цілей

Планується вжиття заходів, спрямованих на підвищення рівня соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом:

сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю та підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці;

створення умов для осучаснення та удосконалення наявної системи реабілітації;

удосконалення механізму забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації;

підвищення рівня забезпечення прав осіб з інвалідністю, їх інтеграції у суспільне життя.

6.5. Конкретні дії у 2021 році:

розроблення та подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту, спрямованого на комплексне врегулювання питань щодо впровадження ефективних заходів з працевлаштування осіб з інвалідністю;

удосконалення порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації;

розширення програмного забезпечення Централізованого банку даних з проблем інвалідності щодо ведення електронних особових справ осіб з інвалідністю; підключення системи фронт-офісів (ЦНАП), виконавчих органів рад територіальних громад, робочих місць уповноважених осіб, визначених виконавчим комітетом сільської і селищної ради до програмного комплексу „Інтегрована інформаційна система „Соціальна громада” та інтеграція даних до Централізованого банку даних з проблем інвалідності;

проведення інформаційних кампаній з метою інтеграції осіб з інвалідністю у суспільне життя.

6.6. Показники ефективності досягнення цілей:

збільшення на 20 % кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю за сприяння державної служби зайнятості;

збільшення на 5 % кількості реабілітаційних установ, які надають послуги за принципом „гроші ходять за людиною”;

збільшення частки осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, яким надано реабілітаційні послуги;

формування пакета документів в електронному вигляді для забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації;

оцінка задоволеності отримувачів якістю технічних засобів реабілітації, якими їх забезпечено за кошти державного бюджету.

7. Захист прав і свобод людини

7.1. Аналіз ситуації

Протягом 2018–2020 років прийнято низку нормативно-правових актів, які дали змогу консолідувати дії центральних і місцевих органів виконавчої влади, міжнародних і громадських організацій щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства. Зокрема, затверджено Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 273), Національний план дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 634-р), Концепцію Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 № 728-р).

У Виборчому кодексі України затверджено 40-відсоткову гендерну квоту при висуванні партіями кандидатів у народні депутати України. Внесено зміни до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, відповідно до яких, особам обох статей надаються рівні можливості щодо укладення контракту на проходження військової служби.

Прийнято підзаконні акти, що унормовують запобігання та протидію домашньому насильству та насильству за ознакою статі. Започатковано розбудову мережі спеціалізованих закладів для осіб постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

7.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

недостатній рівень розвитку системи спеціалізованих служб в частині реагування на випадки насильства;

неповне виконання взятих Україною зобов’язань, визначених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, щодо співробітництва у сфері гендерної рівності і недискримінації.

7.3. Цілі та завдання до 2023 року:

впровадження європейських стандартів рівності жінок і чоловіків;

створення умов для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі шляхом виконання зобов’язань у межах міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріц”;

надання допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, а також особам і дітям, яким загрожує таке насильство;

розбудова мережі спеціалізованих служб з надання послуг особам, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у роботі центральних, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

забезпечення функціонування національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми;

забезпечення проведення інформаційно-просвітницьких кампаній з протидії торгівлі людьми для підвищення рівня обізнаності щодо протидії торгівлі людьми.

7.4. Механізми для реалізації цілей

Запровадження інформаційних кампаній для населення щодо форм, проявів, причин, наслідків домашнього насильства, розуміння суспільством природи домашнього насильства;

забезпечення доступності та ефективності надання необхідних послуг особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

належне розслідування фактів домашнього насильства та насильства за ознакою статі, притягнення кривдників до відповідальності;

реалізація програм для кривдників;

проведення експертного аналізу відповідності законодавства України Міжнародному протоколу із документування та розслідування випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом;

проведення гендерного аналізу з використанням показників із розподілом за статтю та іншими ознаками;

запровадження гендерного компонента при ухваленні рішень державних органів, формуванні цілей державної політики та планів їх реалізації
(за результатами гендерного аналізу);

упровадження пріоритетів відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпека”.

7.5. Конкретні дії у 2021 році:

забезпечення функціонування національної телефонної „гарячої лінії” на базі Державної установи „Урядовий контактний центр”;

проведення аналізу потреб у створенні загальних і спеціалізованих  служб підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

створення та забезпечення діяльності спеціалізованих служб;

розроблення типової програми для осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

розроблення проекту Концепції державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2026 року.

7.6. Показники ефективності досягнення цілей:

створено спеціалізовані служби підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

в суспільстві створено умови для нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, насамперед дітей, усвідомлення домашнього насильства та насильства за ознакою статі як порушень прав людини;

забезпечено доступ осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, до загальних та спеціалізованих служб підтримки для отримання соціальних послуг медичної, соціальної, психологічної допомоги, надання в разі потреби тимчасового притулку для безпечного перебування.