Зазначена постанова розроблена Міністерством соціальної політики у зв’язку з необхідністю удосконалення механізму державного регулювання у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку країни, а також потребою в посиленні соціального та правового захисту громадян України, які працевлаштовуються за кордоном. 

Прийняття постанови створює умови для врегулювання процесів, пов’язаних з веденням господарської діяльності з надання посередницьких послуг із працевлаштування за кордоном, сприяє захисту прав працевлаштованих осіб за кордоном і посиленню відповідальності ліцензіатів за порушення вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Запропоновані зміни містять конкретизовану інформацію про умови праці, які роботодавці мають обов’язково зазначити в трудовому договорі (контракті), а саме відомості про: умови праці (в тому числі щодо забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці), оплату праці (в тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахування із заробітної плати; тривалість робочого часу і часу відпочинку, строк дії трудового договору (контракту) та умови його розірвання.

Найбільш значущою новацією є передбачення таких вимог до умов праці, як надання медичної допомоги, соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності та умов репатріації трудового мігранта.

До укладення договору (контракту) про надання послуг із посередництва у працевлаштуванні за кордоном клієнт ліцензіата отримує безоплатно  достовірну інформацію про умови праці та  умови  проживання у державі працевлаштування. Лише після цього ліцензіат укладатиме з клієнтом письмовий договір про надання послуг із посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Таким чином забезпечується підвищення відповідальності посередника за надану інформацію та посилення захисту трудового мігранта від дій недобросовісних посередників.

Ліцензіат зможе вести діяльність лише у нежитловому приміщенні, що належить суб’єкту господарювання на праві власності або користування.          

Постановою визначено також кадрові вимоги до провадження ліцензіатом господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.