„Протягом 2014-2015 років перед Україною постала проблема різкої втрати  робочих місць в результаті збройного конфлікту з Російською Федерацією і анексії Криму. Кількість зайнятого населення за цей період зменшилася в Україні на 3 млн робочих місць. Рівень зайнятості на сьогодні складає 56,2% від кількості працездатних людей в Україні. З 26 млн людей працездатного віку у віці від 15 до 70 років у нас на сьогодні є зайнятими трохи більше 16 мільйонів чоловік. Для порівняння – у сусідній Польщі 22 мільйони людей при тих же демографічних показниках є зайнятими і платять податки та відповідні внески до Пенсійного фонду.

Поряд з цим ми можемо констатувати, що попередня державна політика зайнятості не розв’язувала традиційні проблеми на ринку праці і наявні структурні диспропорції. В нашій країні на сьогодні існує дефіцит гідної праці. Приріст зайнятості навіть в умовах економічного зростання за минулі періоди забезпечувався за рахунок робочих місць невисокої якості. Працівників з найпростішими професіями –  більше 30% в структурі зайнятості. Тоді як, наприклад, в Угорщині, Словаччині або Чехії їх частка удвічі менша.

Кількість зайнятих працівників у промисловості у 2015 році становила лише 2,6 млн осіб, що становило лише 14,8 % зайнятого населення, що є неприпустимо мало. І тому Уряд створив Комітет з розвитку промисловості, на плечі якого покладається вироблення пропозицій щодо розвитку саме промислової політики в Україні, оскільки зайнятість в промисловості буде давати додану вартість. Відповідно будуть зростати доходи як наших громадян, так і країни в цілому.

У цілому має місце негативна динаміка стосовно кількості штатних працівників, що звужує можливості офіційного працевлаштування. Тобто офіційно у нас кількість штатних працівників також за цей період скоротилася.

Такий стан ринку праці зумовлює масштабну міграцію населення, наявність значної частки робочих місць, що не вимагає кваліфікації, та відповідно низький рівень оплати праці. Люди їдуть в інші країни шукати кращої долі – в Польщу, країни Європейського Союзу, на жаль, багато хто їде в Російську Федерацію працювати. І сам цей процес набуває загрозливих форм. Як наслідок, майже 20% працюючих потрапляють в категорію бідних. Серед сімей з дітьми, у яких обоє батьків працюють, - навіть 21,6%.

З метою посилення соціального захисту працюючого населення Урядом була розроблена і Верховною Радою підтримана комплексна реформа у сфері оплати праці. З метою встановлення гідного рівня мінімальної оплати праці, що має захисти працюючих громадян від бідності, стимулювати непрацюючих, зокрема тих, хто отримує соціальну допомогу, якнайшвидше повернутися на ринок праці. При цьому, враховуючи значні масштаби тіньових трудових відносин, було вдосконалено механізм державного контролю в сфері оплати праці і зайнятості. Повноваження у цій сфері передано органам місцевого самоврядування міст обласного значення і об’єднаних територіальних громад.

Таким чином, на сьогодні разом з реформою і бюджетною децентралізацією запроваджені стимули для органів місцевого самоврядування створювати нові робочі місця, встановлювати прозорі відносини між працедавцем і найманим працівником. Я нагадаю, що 60% податку на доходи з фізичних осіб спрямовуються саме до місцевого бюджету. І тому є пряма зацікавленість органів місцевого самоврядування забезпечити своїм людям гідні умови праці, гідну заробітну плату і водночас наповнити місцевий бюджет. Тобто тут інтереси всіх трьох учасників процесу співпали. Що стосується інтересу держави, то в першу чергу мова йде про наповнення Пенсійного фонду. Адже разом з податком на доходи фізичних осіб платиться і єдиний соціальний внесок, який є основою для виплати пенсій нашим пенсіонерам.

Не зважаючи на те, що останнім часом ми маємо позитивну динаміку щодо кількості застрахованих осіб, досягнення якісно інших змін, коли громадяни будуть забезпечені роботою з гідною заробітною платою, вимагають прийняття комплексних рішень. Ми повинні сформувати концепцію сучасної політики зайнятості, яка б базувалася на нових підходах до економічної політики, чіткому визначенні пріоритетних галузей, які можуть сформувати нову, більш якісну структуру зайнятості із збільшенням кількості спеціалістів та кваліфікованих робітників з гідною заробітною платою. Цими сферами згідно з економічною стратегією Уряду є аграрний сектор, переробна промисловість, машинобудування, транспортна галузь, оборонна промисловість, в цілому промисловість України, а також IT-сектор.

Ще одна проблема, яка потребує поступового вирішення, - охоплення соціальним страхуванням усього зайнятого населення. На сьогодні з 16,3 млн зайнятих осіб від 15 до 70 років застрахованими є лише 10,2 млн осіб. Враховуючи низький рівень зайнятості населення, такий стан справ фактично унеможливлює проведення в країні справедливої соціальної політики, коли всі громадяни беруть участь у формуванні та розподілі суспільних ресурсів. Тобто більша частина нинішнього покоління громадян працездатного віку не є учасниками соціального страхування, а кількість платників єдиного внеску є значно меншою, ніж пенсіонерів. І це створює сьогодні не тільки загрози для розміру дефіциту Пенсійного фонду, унеможливлює в багатьох випадках наше бажання значного підвищення рівня пенсійного забезпечення, але й ставить під загрозу пенсійне майбутнє тих людей, які сьогодні повинні працювати і сплачувати пенсійні внески.

У засобах масової інформації сьогодні уже проходить кампанія, що фізичні особи-підприємці почали закриватися в результаті встановлення обов’язковості сплати соціального внеску з нового розміру мінімальної заробітної плати. Такі звинувачення по суті є несправедливими. Адже сплачуючи ЄСВ, людина робить внесок у свій власний майбутній добробут. Ми проаналізували ситуацію і з’ясували, що в основному знімаються з реєстрації ті особи, які не провадили підприємницької діяльності, які не сплачували податків і єдиного соціального внеску. Якщо кількість їх зменшується, то, звичайно, це позначається на певній позитивній статистиці. Але виникає питання: що нам потрібно – позитивна статистика чи реально працюючі, зайняті люди, які утримують себе і платять податки? Хочу сказати, що ці люди офіційно, якщо вони не сплачували податки і ЄСВ, числячись зайнятими, мали ще й право на отримання соціальної допомоги за рахунок бюджету. Складалася парадоксальна ситуація – вони, не вносячи внесків у загальний бюджет, Пенсійний фонд, отримували у той же час державну соціальну допомогу.

Щодо негативного впливу збільшення мінімальної заробітної плати – начебто - на кількість фізичних осіб-підприємців, нагадаю, що для них ситуація кардинально не змінилася. А для тих, хто відноситься до першої групи оподаткування, з 1 січня ц.р. надано можливість сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі 50% від мінімальної заробітної плати.

У цілому політика стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу є пріоритетною для нашої країни, адже в малому і середньому підприємництві на сьогодні зайнято лише 25% економічно активного населення працездатного віку. У той час як у країнах Європейського Союзу такий показник складає понад 50%. Хибними є заяви про те, що політика розвитку малого і середнього бізнесу повинна будуватися на противагу системі державних соціальних гарантій для зайнятих у цій сфері. Економічні стимули для бізнесу та система соціальних гарантій для працюючих громадян повинні розвиватися паралельно, що створює більші можливості для українського суспільства для збереження трудового потенціалу та конкурентоспроможності нашої економіки. Такі підходи ми закладаємо у нові концептуальні засади політики зайнятості на середньострокову перспективу.

Ключовими завданнями на цей рік є.

Перше. Прийняття Трудового кодексу, який у першому читанні вже ухвалено Верховною Радою, як основи сучасного трудового законодавства на базі європейських стандартів, що зробить привабливим його для інвесторів, стимулюватиме до створення нових робочих місць.

Я хочу сказати, що роботу до другого читання проводимо спільно з Міжнародною організацією праці, яка зробила свій аналіз норм і положень Трудового кодексу, це дозволить нам відійти від старої радянської моделі регулювання трудових відносин.

Я скажу, що однією з причин тіньової зайнятості є те, що наше трудове законодавство на сьогоднішній день відтворює ті трудові відносини, які існували на радянських підприємствах і в радянських установах.

Друге. Внесення змін до закону про зайнятість населення – з метою запровадження нових механізмів активізації безробітних до пошуку роботи, для забезпечення якнайшвидшого повернення їх на ринок праці. Ми повинні стимули перенести з простої виплати, коли людина роками сидить на виплатах і не шукає роботу, тому що виявляється, що це вигідніше, до тих речей, які б дозволяли їй якомога швидше повертатися на ринок праці, працювати й отримувати гідну заробітну плату.

Третя позиція – це модернізація Державної служби зайнятості, яку вже на сьогоднішній день ми розпочали. Зокрема, зменшуються адміністративні витрати, посилюємо сервісну складову надання послуг населенню та роботодавцям, покращуємо їх якість та доступність шляхом запровадження надання послуг он-лайн. Запроваджуємо нові підходи у роботі з роботодавцем щодо збору вакансій та підбору і професійного навчання працівників на їх замовлення.

Ключовим у реформуванні служби зайнятості буде налагодження партнерських відносин з місцевими органами влади для врахування регіональних потреб ринку праці при розробленні територіальних програм зайнятості.

У цілому державна політика в сфері зайнятості – це не тільки зона відповідальності Міністерства соціальної політики. Це – зона відповідальності всього Уряду, всіх міністерств і відомств, які до цього залучені. Починаючи від державного замовлення на підготовку спеціалістів професійно-технічними училищами, починаючи від державного замовлення на підготовку фахівців у вищій школі, і закінчуючи усіма іншими структурними моментами, які дозволяють залучати людей до гідної праці та давати їм можливість отримувати гідну зарплату.

Хочу ще раз наголосити: головним пріоритетом для нашого Уряду є гідна праця і гідна заробітна плата”.

Реформа служби зайнятості