Міністерство соцiальної політики України


В цьому матеріалі

Соціальні стандарти

Державні соціальні стандарти

 

Державні соціальні стандарти та гарантії у 2022-2024 роках

Державні соціальні стандарти та гарантії у 2021-2023 році

Державні соціальні стандарти та гарантії у 2019-2020 році

Державні соціальні стандарти та гарантії у 2018 році

Державні соціальні стандарти та гарантії у 2017 році

 

Державні соціальні стандарти — це встановлені закона­ми, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є: 1) визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, передбаче­них Конституцією України; 2) визначення пріоритетів держав­ної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; 3) визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетних коштів і коштів соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфе­ри. Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Класифікація соціальних нормативів здійснюється за харак­тером задоволення соціальних потреб та за рівнем задоволення цих потреб. За першим критерієм виділяють: 1) нормативи споживання — розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів хар­чування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; 2) нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгостро­кового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, уста­нов, організацій соціально-культурного, побутового, транс­портного обслуговування та житлово-комунальних послуг; 3) нор­мативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини на­бору нормативів споживання та забезпечення. За другим кри­терієм соціальні нормативи поділяються: 1) на нормативи ра­ціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне за­доволення потреб; 2) нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчуван­ня, непродовольчих товарів та послуг з огляду на соціальні або фізіологічні потреби; 3) статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживан­ня або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи, як правило, фор­муються, встановлюються і затверджуються в порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України за участю та погоджен­ням з іншими сторонами соціального партнерства.

За сферою застосування розрізняються такі види державних соціальних стандартів і нормативів:

державні соціальні стандарти у сфері доходів населення (для визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціаль­ним страхуванням, права на отримання інших видів соціаль­них виплат і державної соціальної допомоги та їхніх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної со­ціальної політики);

державні соціальні нормативи у сфері надання соціальних послуг (для визначення розмірів державних гарантій со­ціальної підтримки осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах);

державні соціальні нормативи у сфері житлово-комуналь­ного обслуговування (для визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалі­зацію конституційного права громадянина на житло);

державні соціальні нормативи у сфері транспортного об­слуговування та зв'язку (норми забезпечення транспортом загального користування, показники якості транс­портного обслуговування і норми забезпечення населення послу­гами зв'язку);

державні соціальні стандарти у сфері охорони здоров’я (перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, нормативи надання медичної допомоги, показники якості надання медичної допомоги, нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами, нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою, нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я, нормативи санаторно-курортного забезпечення, нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я);

державні соціальні нормативи у сфері забезпечення на­вчальними закладами (перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкі­льної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої осві­ти, нормативи граничного наповнення класів, груп та спів­відношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних праців­ників у навчальних закладах, норми матеріального забезпе­чення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів);

державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури (перелік та обсяг безоплат­них послуг, які надаються населенню закладами, підприємства­ми, організаціями та установами культури, показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури, нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та уста­новами культури);

державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту (перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закла­дами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами, нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту);

державні соціальні нормативи у сфері побутового обслу­говування, торгівлі та громадського харчування (нормативи забезпечення населення побутовими послугами, показники якості надання побутових послуг; нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах гро­мадського харчування; показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”

 

Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт

 

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатньо­го для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчуван­ня, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення ос­новних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні га­рантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-кому­нального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Вперше його було визначено на 2000 р.

Зазначений прожитковий мінімум застосовується для : 1) загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для ре­алізації соціальної політики та розроблення окремих держав­них соціальних програм; 2) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допо­моги по безробіттю, а також стипендій та інших со­ціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; 3) визначення права на призначення соціальної допо­моги; 4) визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; 5) встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 6) формування державного бюджету України та місцевих бюд­жетів.

Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення (для дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб та осіб, які втратили працездатність), виходячи з наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, схвалених науково-громадською експертизою на принципах соціального партнерства та затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 № 656.

Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, з урахуванням їхнього хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. Основними принципами формування набору про­дуктів харчування є: 1) забезпечення дитини повноцінним хар­чуванням для розвитку здорового організму; 2) забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; 3) задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збе­реження працездатності для безробітного, відновлення в необ­хідних випадках працездатності для особи, яка її втратила; 4) підтримання повноцінного функціонування організму лю­дини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту. Основними прин­ципами формування набору непродовольчих товарів є: 1) забез­печення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини; 2) урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населен­ня; 3) урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транс­портні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Набір послуг формується уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг. Основними принципами формування набору послуг є: 1) задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспор­том, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; 2) задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я; 3) визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, га­зопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла і прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів) виходячи з соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; 4) урахування особ­ливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і де­мографічних груп населення.

Методика визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення затверджена наказом Мінпраці, Мінекономіки, Держкомстату від 17.05.2000 № 109/95/157 (зареєстровано в Мін’юсті 12.06.2000 за № 347/4568).

Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін Міністер­ство праці та соціальної політики України розраховує щоміся­ця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних і демографіч­них груп населення. Детальніше

Фактичний розмір прожиткового мінімуму у 2008-2014 роках

Фактичний розмір прожиткового мінімуму у 2015-2022 роках

Закон України „Про прожитковий мінімум”

Постанова Кабінету Міністрів України від від 11.10.2016 № 780 "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення"

Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики України від 03.02.2017 № 178/147/31 "Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму" (зареєстровано в Мін'юсті 01.03.2017 за № 281/30149) 

 

Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів

 Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів затверджений наказом Міністерства праці та соціальної полі­тики від 17.06.2002 № 293. Він є складовою державної системи класифікації та кодування соціально-економічної інформації. Класифікатор розроблений відповідно до ст. 27 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні га­рантії" для забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатньо­го життєвого рівня для кожного громадянина, законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стан­дартів і нормативів, диференційованого за соціально-демогра­фічними ознаками підходу до визначення нормативів, науко­вого обґрунтування норм споживання, гласності та громадсь­кого контролю при визначенні та застосуванні їх.

Об'єктами класифікації є державні соціальні стандарти і нор­мативи у сферах: 1) доходів населення; 2) соціального обслуго­вування; 3) житлово-комунального обслуговування; 4) тран­спортного обслуговування та зв'язку; 5) охорони здоров'я; 6) забезпечення навчальними закладами; 7) обслуговування за­кладами культури; 8) обслуговування закладами фізичної куль­тури та спорту; 9) побутового обслуговування, торгівлі та гро­мадського харчування; 10) соціальної роботи з дітьми, молод­дю та різними категоріями сімей.

Структурно Класифікатор складається з кодів та назв кла­сифікаційних угрупувань (розділів, підрозділів, груп, підгруп). Загальний код складається з кодів: розділу — окремої сфери застосування державних соціальних стандартів та нормативів; підрозділу — окремого соціального стандарту або нормативу; групи та підгрупи — деталізації соціального стандарту або нор­мативу. Коди розділів складаються: з цифр від 1 до 10; коди підрозділів — від 1 до цифр, обумовлених переліком соціаль­них стандартів і нормативів; коди груп та підгруп — від 1 до цифр, обумовлених необхідною деталізацією соціальних стан­дартів і нормативів у межах підрозділу.

 

Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів





Адреса цієї сторінки: http://www.msp.gov.ua/content/socialni-standarti.html
При використанні матеріалів посилання на джерело - обов'язкове